Сінатра, обліпиховий чай і релігія

Атмосфера була максимально наближена до атмосфери fb-постів авторки, з якою я зустрілася того холодного жовтневого вечора. У затишній кав’ярні на тлі вже почав розспівуватися Френк Сінатра, обліпиховий чай і безалкогольний глінтвейн замовлено, Надійка Гербіш з’явилася з англійською точністю.

Я трохи переживала, що мої запитання можуть видатися банальними, але, знаючи Надійку та її чудові твори, сподівалася на чудовий матеріал у результаті.

Отже, «Велика різдвяна книга». Ти написала її у співавторстві з Ярославом Йосиповичем Грицаком*. Сухі історичні факти – це зовсім не твоє. Як тобі працювалося з ваговитим істориком?

– Знаєш, в анотації «Великої різдвяної книжки» написали «голоси авторів переплітаються». І щось у тому є, бо й ми, і наші голоси дуже різні. Не знаю, чи можна було знайти ще різніших (сміється). Але навіть Євангеліє писали різні автори. Вдаюся до цього прикладу, бо ми говоримо про історію Різдва, яку кожен з євангелистів писав інакше. Ми з Ярославом Грицаком також описували історію Різдва, і теж кожен по-своєму.

Чи доводилося тобі як авторці теплих історій іноді «розмочувати» сухість історичних фактів твого співавтора?

– Ні! Насправді я була щиро зачудована тим, скільки живості було в текстах Ярослава! Мені здається, що ми обоє писали цю книжку не стільки головою, скільки серцем.

Отже, Ярослав Йосипович забезпечив книзі і фактаж, і теплі емоції. Що залишилося тобі?

– Насправді я теж місцями писала про історичні факти, опираючись на план, написаний Ярославом. Тут мені зовсім не хотілося обмежуватися лише зворушливими історіями й трепетними емоціями. Свій досвід дослідницької діяльності я отримала під час навчання у Лодзі, а зараз більше року працюю з видавництвом «Портал», пишучи для них книжки на історичну тематику. Тому тут (у книзі) я робила акцент на культурологічну складову; наприклад, як змінювалося споживацтво в контексті Різдва. Скажімо, після Першої світової війни були збіднілі люди і країни, які на війні збагатилися. Що змінилось у відчутті свята? Що вони дарували? Чому? Які листи писали на фронт? Які побажання озвучували? Війна ніколи не нівелювала Різдва. Більше того – під час війни воно ставало особливо відчутним. До речі, в книжці є дуже щемкий розділ Ярослава про різдвяні перемир’я, коли припинявся вогонь по обидва боки фронту, і то були не поодинокі випадки, що ставалися без попередніх домовленостей з обох сторін.

Чи не було під час написання «Великої різдвяної книги» духу суперництва з Ярославом, адже ви обоє дослідники і обоє маєте чималий досвід у написанні книг?

– Навпаки! Взагалі, спочатку Ярослав Грицак мав бути науковим консультантом проєкту, але в процесі роботи став його основним автором. Власне, це й називається «ідеальний співавтор». Я б точно не втнула так написати про всі ті історичні факти! А так просто насолоджувалася кожним із його нових текстів. Читаючи їх, я і плакала, і сміялася вголос! Часом пританцьовувала. То було мегацікаво! Суперництва не було. Було натхнення.

У тебе вже були книги про Різдво. Чому знову Різдво?

– Я не можу не писати про Різдво! (скидає руки догори) Наступного року я знову щось напишу про це свято! Це ж моя тема, я – різдвяний ельф! (Розмова відбувалася на такому позитиві, що дужки, які означають смайли, хочеться ставити майже після кожного речення). Мені завжди хотілося писати про Різдво. Я писала про Різдво в різних жанрах і для дітей, і для дорослих. І це перший мій non-fiction** про Різдво. І якось дуже вчасно видавництво познайомило нас із Ярославом, з’ясувавши, що наші синопсиси-пропозиції щодо різдвяної книжки шалено збігаються. Дозволь, зацитую тобі його слова, що з’являться на книжці: «Як фаховий історик я мав би виправдовуватися, що написав книжку не про історію, однак не робитиму цього. Бо моїм кредо є слова святого Августина: «Люби і роби, що хочеш». Мені пощастило вирости в Західній Україні, де Різдво було й залишається справжнім святом радості. Я хочу поділитися цією радістю з тими, хто її не відчув. Власне ж історія Різдва мене приваблює як тема, що пов’язує глобальну історію України з історією України і дає нам, українцям, змогу відчути себе частиною чогось незмірно великого».

Чому ти так любиш Різдво? Чим це свято вирізняється для тебе?

– Ну, по-перше, я люблю Того, хто став приводом для цього свята, – Ісуса – для мене це Його свято, яке я святкую разом з Ним і дарую подарунки тим, про кого Він казав попіклуватися. І навіть зараз я дуже тішуся змогою зробити саме те, про що Він просив: попри скарги аудиторії на дорожнечу книги, долучаючись до вже широкої ініціативи, відправляючи гонорар від конкретних своїх проєктів на придбання примірників цієї книги, які надішлемо в прифронтову зону, в сиротинці, в бібліотеки… Власне, це є мій спосіб привітати Ісуса з Днем Народження. Окрім того, я дуже люблю атмосферу Різдва, поєднання різдвяних кольорів, запахів, їжі. Це дуже щемке відчуття. Плюс це дуже родинне свято. Оскільки ми з мамою часто переїжджали і з чоловіком ми також мали досвід численних переїздів, домашній затишок я ціную ша-ле-но. А Різдво – це дім, де б ти не був. Такий дім, який мандрує з тобою. Бо на Різдво ти просто почуваєшся всюди вдома. І ще це радість, якою можна ділитися. Ну що буває краще? (Знову зазвучав Френк Сінатра, і Надійка не втрималася, щоб не зробити кілька плавних рухів під музику).

Коли ти пишеш про Різдво, наприклад, улітку чи весною, чи потрібен тобі «допінг» для натхнення у вигляді прикрашання ялинки, приготування імбирного печива чи зимових напоїв?

– Книжка писалася зимою, але іноді в досить незручних умовах, короткими уривками і з думками про тих, хто на війні, але саме в такі моменти ти розумієш важливість духу свята саме в наших реаліях. Ми живемо в час війни, тому для нас, обох авторів, це було важливо. Маючи друзів, які зараз знаходяться там і чітко знають, за що вони стоять. За кого. До речі, в книзі багато саме таких «військових» історій, які теж створюють атмосферу Різдва, доносять її розуміння. Як сказав дядечко Санта з кіна про Різдво на 34-тій вулиці: «Різдво – то не свято. Це світовідчуття».

Про війну у тебе також є книги. Чи не забагато таких книг від «теплої» і затишної письменниці Надійки Гербіш?

–  Про війну потрібно говорити. Книжок про війну багато вже. І будуть ще. Наприклад, ми з видавництвом «Портал» та Ярославом Грицаком уже працюємо над новим – у майбутньому книжковим – проєктом про Першу і Другу світові війни та період між ними. Насправді є багато нерозкритих тем. Важливих тем. Дуже буде шкода, якщо ця інформація залишиться «десь там». Адже це ключовий період для нашої історії – той, коли українці народилися як нація. Чергова відсилка до слів Ярослава: якби нації мали паспорти, то в паспорті українців був би записаний 1914 рік. Розуміти цей період важливо для нас самих і для репутації України в світі. Про це потрібно говорити багато і щоразу новими голосами.

Хочеться звернути увагу на інші твої твори. Який з них є твоїм найулюбленішим?

– (задумується) Напевне, «Мар’ям» (прим. – книга авторки «Мене звати Мар’ям»).

Що сучасного українського читає письменниця Надійка Гербіш, які її уподобання?

– Я вже казала, що мені дуже подобаються книги Ярослава Грицака. А ще дуже багато українських авторок. Безмежно люблю Маріанну Кіяновську – вона найкраща і взагалі геніальна! Шалено теж люблю твори Катрусі Міхаліциної, Мар’яни Савки, Дзвінки Матіяш, Богдани Матіяш і ще багатьох інших.

Дійсно, багато авторок. )) Гендерність у сучасній літературі – про що це, на твій погляд? Це правило, якого потрібно дотримуватися, чи це твоє внутрішнє?

– Я підтримувала фемінітиви ще до того, як це стало мейнстрімом! Ми і з Данусею (донька авторки), коли співаємо гімн, слова «запануєм і ми, браття» замінюємо на «…сестри», тому що мені хочеться, щоби донька чітко відчувала власну приналежність до того, про що співає. Я розумію, для чого гендерні квоти, хоч коли це вимушено, мене особисто не чіпляє. Згадуються слова французької феміністки: «Чоловіків треба любити дуже, дуже, дуже – інакше вони нестерпні». Жінки, зрештою, такі ж, і їх теж треба отак дуже любити. А команди формувати за співзвучністю, а не за гендерною правильністю. Але це – емоції. Головою я розумію, що законодавчо мають бути якісь механізми проти дискримінації за статевою ознакою.

В якому жанрі письменниця Надійка Гербіш ніколи не буде писати? Кіберпанк, 18+, дарк фентезі?..

– Оці всі точно ні. )) Сумніваюсь і щодо детективу. Але всупереч епічному мисленню, вихованому Толкіном і Гюго, мені здається, я б змогла написати якусь «стьобну» книжку, іронічний ф’южн. Розкажу тобі історію. Коли я в свої 19 прийшла працювати оглядачкою в газету й сказала шефу: хочу писати про культуру, він відповів, що про культуру хочуть писати всі, але що я писатиму про економіку. Однак після кількох моїх «економічних» оглядів він викликав телефоном дядечка з відділу сатири: «Забирайте, вона ваша». Так що моя трудова книжка засвідчує, що я – сатирик(иня). Благо, всю свою сатиру писала під псевдонімом – тож маю туз у рукаві, якби раптом захотіла ним скористатися.

Чи є щось у «Великій різдвяній книжці» таке, що стало подарунком для самої Надійки Гербіш?

– Так! Є! Це сама книжка! І робота над нею, і наша співпраця з Ярославом Грицаком. Ця книжка стала для мене відображенням світогляду, того, у що вірю, того, як бачу життя, як бачу Ісуса.

Карантин якимось чином вплинув на написання книги? Чи сповільнилася робота за відсутності деяких можливостей, чи, навпаки, вивільнилося більше часу на її написання?

– Більше часу абсолютно не з’явилось. Обмеження пересування, домашні турботи, навчальні заняття з донечкою призвели до зменшення часу для роботи, але, як виявилося, чим менше я пишу, тим якісніший, дистильованіший виходить результат.

Кому варто прочитати «Велику різдвяну книжку»?

– Людям, які вже мають певну самосвідомість, – вона має в собі виверти, те, що англійською називається twists, певну багатошаровість. Потрібен «багаж», щоби це зрозуміти. Радила б читати людям з різними релігійними позиціями – з цього може вирости цікава дискусія. Єдиний випадок, коли я не раджу її читати, це з примусу, оскільки ця книжка написана з великою сердечністю. Взагалі «Велика різдвяна книжка» дуже незашорена, і я вже передбачаю закиди традиційних християн всіх конфесій щодо вільнодумності. Це почнеться вже просто з першої сторінки (сміється). Але насправді книжка підійде навіть більше людям невіруючим. У книжці є сучасні символи, зрозумілі кожному й кожній, які, водночас, промовляють про Різдво: наприклад, текст про «Міцного горішка» Брюса Вілліса в майці – це дуже про Різдво, частина про «Бітлз» – також про Різдво… І, разом з тим, вона (книга) виписана з серця, яке любить Христа.

Тут мушу зупинитися, щоб вам, шановні читачі, передати атмосферу, яка панувала за нашим столиком: Надійка з блискучими очима, яка дійсно закохана в те, що робить, її жестикуляція, міміка, пришвидшена мова – все, щоб максимально донести розуміння викладеного у книжці матеріалу. А потім ніби вибачається: «Ти віриш у Бога?»… Чесно, забриніли сльози. І якщо книжка писалася на таких емоціях, то я негайно хочу її придбати.

* – Яросла́в Йо́сипович Грицак — український науковець, історик і публіцист. Доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету. Директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, гість-професор (1996–2009) Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент (1999–2005) Міжнародної асоціації україністів. Головний редактор наукового річника «Україна модерна», член редакційної колегії часописів «Ab Imperio», «Judaica Ukrainica», «Критика», «Slavic Review», член наглядової ради журналу «Harvard Ukrainian Studies». Почесний професор НаУКМА. Викладач курсів «Історія України» та «Великі книги» в Українській академії лідерства й онлайн-курсу «Вибрані питання європейської історії» на платформі Prometheus. Має понад 500 наукових публікацій на історичну тематику.

** – non-fiction – Нон-фікшн (також відоме як літературна журналістика, художній репортаж) – це жанр писемності, який використовує літературні стилі та прийоми для створення фактично точних оповідань. (Вікіпедія)

 P.S. Отже, слова «Різдво» та «різдвяний» було вжито у статті 29 разів! )))

З прийдешнім Різдвом вас, друзі! )))

Анюта Лазорко для ТЧК