У попередніх матеріалах ми досить таки бігло торкнулись однієї теми, якій таки варто приділити увагу. Якщо відходити від канону, а, оскільки ми з вами суцільний постмодерн, ми від нього таки відійдемо, то література – це давно не слова що врізані чорнильними швами у полотна паперу, або ж за зручнішим принципом – проза, поезія чи драма.

Двадцять перше століття досить щедро подає нам все більше альтернативних класифікацій. Зокрема, новою деталлю механізму стала саме ідея поетичного кіно. І зараз я не маю на увазі фільми Параджанова чи Бергмана, візуальну та смислову частину яких, ми сприймаємо як потік рівносильний поезії. Я маю на увазі форму, де голос автора сам розповість про інтонацію та емоції, що його супроводжували, а відеоряд заглибить у розуміння та почуття ще більше.

Якщо вже вдаватись до ретроспекції, то термін «поезія в кадрі», за всіма даними, існував ще десь у 60-их. Тут мались на увазі так звані «голови в кадрі», де все бунтарство поета і підсилення емоцій проявлялось у жесті чи інтонації. Вже в Україні двохтисячних важливу роль для жанру відеопоезії зіграв тридцятий форум видавців у Львові. Надворі 2006 рік. Латвійська текст-група «Орбіта» привозить свої роботи в яких вони вже використовують комп’ютерні технології, що і демонструє технократичний підхід до мистецтва. На цю роботу можна уже посилатись як на класику.

З 2006 року швидко перестрибуємо у 2021 і перед нами вже роботи Тернопільських поетів. Вони досить різні. Якась із них як повноцінний відеоарт, якась зливається із метрикою, набирає динамізму і стає суцільним потоком ритмічних хвиль. Котра з них припаде до душі ? Впевнена, що всі, адже їх магію та чуттєвість не можливо відняти.

Особливу естетичну насолоду можна отримати, якщо подивитись відеороботи Юрія Ліщука «11:09», «EXPROMP PRO ZMINY KLIMATU», «VTRACHENA ZEMLYA». Тут не потрібна дорога техніка чи не аби-які зміни локацій, вся сіль у відеоряді, що йде повноцінним акомпанементом до метричного голосу автора. Відверто кажучи, останні кадри із поезії «11:09», де Юліш із нижнього ракурсу дивиться у камеру та промовляє слова «…Географія – то насамперед люди. Люди, котрих досі вважають за статистику», досі викликають у мене мурашки по всьому тілу. Насолодитись цим можна на Youtube каналі:

Поезія під чіткі ритми, що тонкими голками подразнює кожну твою частинку, що гострими точними ударами вражає тебе до глибини душі. Зараз я про проект Роми Воробйова #ТутВсеЦілкомНормально. Поезія зачитується речетативом під ритми мелодій і складає собою суцільний потік емоцій, слів, думок… Все що ви бачите на екрані – це автор на чорному фоні. І у цій камерності немає нічого зайвого. Є почуття, які підкріплюються ритмікою, є емоції, які ти переймаєш, і є чесність, яка так характерна для поезії Романа.  Роботи можна переглянути ТУТ. Чотири вірша, що варті ваших захоплень.

Ми не можемо знову не згадати поезію Соні Ленартович, як відеоарт, у якому всі деталі складаються у вітраж, що виблискує різними кольорами. І не потрібно зайвих слів, щоб охарактеризувати її роботи, просто подивіться їх, та наповніться цими кольорами .

І поки ви насолоджуєтесь цими естетичними видивами на всіх рівнях вашого сприйняття, я наостанок розповім вам цікавий факт. Перший досвід відеопоезії відбувся завдяки італійському письменнику Гіанні Тоті. Його фішка полягала у тому, що він змішував, власне, поезію, кіно та електронний образ. Все це мало назву «поетроніка» і виготовлена була за підтримки Центру Пошуку П’єра Сшаефера (французький культурний центр).

Папороть