Wikiźródła

Генрик Біґеляйзен– польський вчений-літературознавець, етнограф історик літератури, редактор, критик, видавець, журналіст, педагог – народився 1855-го року у с. Товсте Гусятинського району на Тернопільщині (згідно різних даних у 1880 році населення становило 2139 людей, з яких 40% відсотків були євреями). Його батько Вільгельм, лікар, був членом Національної гвардії в Лемберзі (Львів) під час революції 1848 року і належав до вузького кола акультурованих євреїв в Галичині. З боку матері Біґеляйзен був онуком Нагмана Крохмаля (юдейський філософ, історик, один з основоположників юдаїстики та провідних мислителів єврейського просвітницького руху «Гаскала» у Східній Європі).

Освітній шлях Біґеляйзена провів його від початкової школи в Товстому через середні школи в Тарнополі та Бжежанах (Бережани). З 1876 по 1880 рік він вивчав історію та літературу в університеті Львова, продовжуючи навчання в Мюнхені та Лейпцигу і завершившись докторською дисертацією про польського поета Вісімнадцятого століття Станіслава Трембецького. Повернувшись до Галичини, Біґеляйзен викладав у школах Львова, а потім служив директором середньої школи для єврейських дівчат. Він залишався зайнятим освітою до своєї смерті.

Фото з фондів ЛМІФ

Біґеляйзен присвятив себе самостійним інтенсивним та різноспрямованим дослідженням історії польської літератури з ХVІ по ХІХ століття. Він диригував ними далеко від університетських кіл. Хоча його дослідження дозволили йому мати значний вплив на сучасників, одна його спроба отримати університетську посаду була невдалою.

Генрик Біґеляйзен – представник позитивістського філологічного методу, автор досліджень з романтичної літератури, головним чином про Й. Словацького (видавець його творів), також вкл. про А. Міцкевича, З. Красинського та Т. Ленартовича (Лірник Мазовецький 1913), автор цінних етнографічних робіт, у яких незмінно приділяв значну увагу народознавчим матеріалам з України.

Біґеляйзен цікавився і європейською літературою (Шекспір, Діккенс та Ібсен). Під час своєї пізньої, але дуже зайнятої пенсії він збирав цінні етнографічні матеріали. Серед робіт, які він публікував між 1927 і 1931 роками, були такі дослідження, як Matka i dziecko w obrzędach, wierzeniach i zwyczajach ludu polskiego (Мати та дитина в обрядах, віруваннях та звичаях польського народу), Lecznictwo ludu polskiego (Медицина польської мови). Народна), Wesele (Весілля), U kolebki — przed ołtarzem — nad mogiła (біля колиски — перед вівтарем — біля могили) та Śmierć w obrzędach, zwyczajach wierzeniach ludu polskiego (Смерть у обрядах, польські народні звичаї та вірування).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ілюстрації з онлайн-аукціону OneBid.pl

Зі студентських років підтримував дружні зв’язки з Іваном Франком, залишив про нього спогади, опубліковані українською мовою в 1927 році. Був надзвичайно засмучений якістю життя Каменяра в передсмертний його період. Зі спогадів Ольги Роздольської (дружини українського фольклориста і етнографа Осипа Роздольського):

«Обличчя І. Франка було жовте, як віск, але з виразом спокою. Ще ми були в кімнатці, коли оце ввійшов якийсь незнайомий нам мужчина, став біля ліжка і довго-довго вдивлявся в обличчя покійного. Щойно на другий день ми здогадалися, що це був добрий знайомий і приятель Франка проф. Біґеляйзен, бо син мій, вернувшись із школи, з філії академічної гімназії, розказував, що на годині польської мови проф. Біґеляйзен, зараз, як тільки ввійшов у шкільну кімнату, звернувся до хлопців з закликом, щоб пішли до хати покійного І. Франка й подивилися, як лежить найбільший поет галицької України: „Тaki biedny, jak saly wasz narod. Idzcie, idzcie (Такий бідний, як цілий ваш народ! Ідіть, ідіть,), – казав він, – abescie zapamietali sobie do kovca zwego zycia oblicze tego wielkiego czl-owieka!” (щоб ви запам’ятали собі до кінця свого життя обличчя цього великого чоловіка!). A після шкільної науки він, зустрівши мого сина на вулиці, сказав, що, видно, не гідні ми були мати між собою таку людину, як Франко, коли не вміли краще дбати про нього за його життя і по його смерті.»

Літературно-редакційна спадщина Біґеляйзена складається з 200 публікацій. Залишаючись вірним іудаїзму, він вважав себе поляком і демократом.

Помер Генрик Біґеляйзен першого квітня 1934 року у Львові.

Інформацію взято з відкритих джерел.

Анюта Лазорко для ТЧК