«Рядок пишу і кров’ю, і любов’ю», – такі слова зізнання автор проявляє у одній із поезій. Василь Драбишинець був переконаним, що справжнє мистецтво не може містити лише вправно підібрані рими. Вона має бути сповненою емоцій, переживань і душі автора. А ще він вважав, що твори набувають важливості тільки тоді, коли їх читають.  Тому в 79-у річницю з Дня народження ми нагадуємо про нього, цитуючи рядки:

Написати мало, треба,

щоб читали,

Треба, щоб на світі нас

не забували.

(«Написати мало»).

Жииттєпис:

Народився 18 вересня 1942 року в с. Тухлі Львівської області. Більшу частину життя провів у Тернополі. У 1973-му році був учасником республіканської наради-семінару в Спілці письменників. 1980 — закінчив Львівський університет.

Працював столярем-будівельником, паркетником, екскаваторником, рефрижераторщиком на будовах Тернополя та Сибіру.

1997 — вийшла перша книга «Полинові шляхи». Із 25 січня 2000 — член Національної спілки письменників України. Друкувався в обласній та республіканській пресі, зокрема в журналах «Дзвін», «Тернопіль».

Творчий доробок:

  • «Полинові шляхи» (1997),
  • «На перехресті віри і надії» (1998),
  • «Поле моєї любові» (1999),
  • «Діалоги супроти ночі» (2000),
  • «Пливу Дніпром в човні Богдана» (2000),
  • «На руїнах наших душ» (2001),
  • «Зодіак: Вибране» (2003),
  • «Тіні в розбитих рамах» (2003),
  • «Думи осіннього листя» (2006).
  • Усі збірки видані в Тернополі, більшість у видавництві «Джура».

Вірші – присвяти:

ПЕРЕД ВІЧНІСТЮ

На згадку, з любов’ю О. Герману
ГЕРМАН Олег Михайлович – науковець, письменник, громадський діяч

(21.03.1948, с. Чернихів Зборівського району)

 Що станеться зі світом, коли згасне

Свіча яскрава, яка гріла світ?

Те Сонце ясне, коли воно згасне —

Через десяток, чи за сотні літ?

Не відає ніхто, бо не дано

Дізнатись нам. Малі ми нашим зростом,

Можливо, хтось мені десь мовить просто,

Як говорив колись поет: «Г…»

Так, ми усі із однієї глини,

Яку Творець в руках розм’яв, зліпив

Людину, худобину. Всі — зайчата.

Життя вдихнув. Плането, ти зачата

Любов’ю Бога? Він нас не втопив.

А міг лишити чистий світ, бездушний,

Аби собі втішатися з надбань.

Ідуть, дивлюся, люди незворушні

Під липи. Під колеса. Гублять душі.

Без цілі, без любові, без вагань.

Церковні бані дивляться на небо,

Із мого серця рвуть останній біль…

…Чому нам, людям, тут багато треба,

Якщо так мало Бог взяв сам собі?

 

Вірші-присвяти Степанові Будному:

Степан БУДНИЙ (23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)

ТРИПТИХ ПАМ’ЯТІ

І

Тікає час від нас злодійкувато —

Не зглянешся, як вечір догорів.

Зозуля притомилася кувати

Майбутні роки молодій зорі.

А смуток сірий лізе в душу, в очі —

Йому не видно краю і кінця…

… Ланцюг життя наш розібрати хочу:

У нього кільця, як людські серця.

ІІ

Степане Будний, зовсім ти не будень,

І хай сніги давно твій криють слід,

Не вірю я, що нас колись не буде,

А житиме і далі білий світ.

Чи по мені залишиться хоч кома?

Про вірші не казатиму свої…

А ти — як ніжність в зорянім огромі,

І люди ще шукатимуть її.

ІІІ

Від тебе довше я прожив на світі.

За часом так, а чи насправді жив?

Був пагоном, а може, суховіттям,

Тепер стою стернею серед нив.

Усе минуло. Світ, мов птах, відлинув,

А чи розтав, як запізнілий сніг?

Але тебе, Степаночку, людино,

Я до межі останньої беріг.

Джерела:

  1. Демків Б.М. Драбишинець Василь Миколайович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; (http://esu.com.ua/search_articles.php?id=21164 )
  2. Поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.
  3. «Пливу Дніпром в човні Богдана», Т., «Джура», 2000.
  4. «75 років від дня народження Василя Миколайовича Драбишинця» (https://library.te.ua/library_content/calendar/kalendar17/09_3.htm)

Матеріал підготувала Ірина Гороховянко