Поезія Степана Галябарди давно стала фундаментом української естради. Пісні нашого земляка, уродженця села Суходіл, що на Гусятинщині, співають з великої сцени Алла Кудлай, Іво Бобул, Світлана і Віталій Білоножко, Віктор Павлік і Павло Зібров. Про справжнього автора знаних «Шикидим» і «Яворини» знають значно менше. Тому наспівувати поетичні рядки заслужений діяч мистецтв України Степан Галябарда почав сам.

Напередодні свого авторського концерту в Тернополі поет-пісняр презентував восьму збірку пісенних поезій «Моя душа для вашої співає». Нам вдалося поспілкуватися зі Степаном Галябардою і розпитати, що його надихає на тонку лірику та для кого він її пише. І все ж, що ж першим народжується поезія чи пісня?

Степане Петровичу, для кого «співає душа у новій збірці»?
Моя душа співає для України і жінки. Змалку мене привчили до рідної землі. Я знав, що таке боротьба за свою Батьківщину в ОУН і УПА. У родині і мати, і дядько були пов’язані з народним рухом. Згодом зрозумів, не все так просто, насправді такої України, яку знав, не було. З Незалежністю моя душа прокинулася, я почав писати часто. За три роки зазвучало понад тридцять пісень.

У вас є три образи жінки, яким присвячуєте поезію?
Так, перший образ моєї матері. Це була для мене свята людина. Другий – моя сестра Орислава, яка живе тут, на Тернопільщині. Дякую Богу, що ще маю можливість їхати до неї і йти на могилу до своїх батьків. І третій образ – дружини, з якою уже понад сорок років разом. Вони є символом українського жіноцтва.

«Знов приходить призначений час
Нам зійтися на щиру розмову.
Я повторюю знову і знову:
«Я люблю тільки Вас, тільки Вас».

Не раз повторювали «люблю слово і працюю з ним як скульптор з глиною». Що першим народжується поезія чи пісня?

Першим народжується слово, я поет за покликанням і за навчанням. Закінчив українську філологію у Чернівецькому університеті. Для мене слово – професійний інструмент. У житті так склалося, що маю повноцінний слух, співав у хорах. Коли моя поезія зазвучала з уст відомих артистів, про авторські права ніхто не згадував. Тому почав співати сам. З першим сольним концертом виступив двадцять вісім років тому. Я не пишу слово як поезію, а як пісенний текст. Тому одразу її наспівую.

Що надихало вас і надихає на написання поетичних рядків?

Після комсомолу, коли потрапив на телебачення, а потім на радіо, де пропрацював шість років, почав творити. «Горбачовська відлига», передвісники Незалежності – моя душа знову почала наповнюватися кришталевою домашньою водою, з купель якої вийшов. Можу писати і в вдосвіта, і пізно вночі. Є пісні, які народжуються одразу, а є такі, які пишу роками. Буває зловлю образ, але висловити його одразу не можу.

Про що пишете зараз?
Життя таке, що щодня не писатимеш. Але є такі речі, за які душа чіпляється сама. От як можу пройти повз сьогоднішньої війни, усього безладу, що твориться в державі. А друге:

В усі часи, в усі віки
Світами рухають жінки,
А сильні ми, чоловіки,
У них ще й просимо руки.

Ловлю себе на думці, що хочу все чесніше сказати те, що ще не сказав. Більше говорити слова вдячності жінкам, бо вони тримають на собі весь світ. Ми такі сильні, мужні, а приходимо додому і віддаємося жінці. Вона управляє усім світом.

Наталя БОРСУК

Концерт Степана Галябарди “Тернополянки – моя любов” відбудеться сьогодні, 6 березня, у Драматичному театрі імені Шевченка.