Фото Михайла Маслія

30 листопада 1951 року у Чернівецькій області народилась Людина, чия творчість стала безцінною у розвитку української культури. Він став героєм свого часу, зумів заговорити музикою та поезією, що звучала чарівними відтінками. Він вселив у серця людей любов до українських пісень, у його виконанні ми знаємо «Я піду в далекі гори», «Незрівнянний світ краси», «Ти щаслива будеш»… тут можна довго перелічувати, але ви вже й так зрозуміли про кого йде мова. Про Назарія Яремчука – видатного музиканта, діяча та Великої Людини. У березні 1996 року Указом президента України Назарію Яремчуку посмертно присвоїли Державну премію імені Шевченка.

29 листопада у Будинку культури в Трибухівцях Чортківського району провели презентацію книжки «Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука» тернопільського журналіста та мистецтвознавця Михайла Маслія. Презентація була присвячена 70-річчю з дня народження Назарія.

На подію були запрошені відомі культурні діячі, що були знайомі із виконавцем, та поділились у книзі своїми спогадами. Петро Гадз (музикант, підприємець, громадський діяч) розповів про теплі моменти дружби із Яремчуком: «Маю розкішний сад з величезною площею кількасот гектарів. Тепер відчуваю все більшу спорідненість з Назарієм, якого до останку бентежив також сад. Але пісенний. Наш, рідний… Тепер не раз думаю, а яку пісню ми заспівали б із Назарієм у моєму саду, особливо у час, коли все цвіте і буяє, чи в осінній урожай».

Також на заході була присутня Мирослава Єжиленко (солістка ансамблю «Смерічка» у період з 1972 -1973 рр) вона поділилась тими днями повними юності, коли вони з Назаром були солістами, а «Смерічка» переживала свої кращі часи «Усі молоді, красиві, емоційні. Правда, Володя завжди виділявся серед нас своєю солідністю та інтелігентністю в поведінці. Усе це для мене — як казка… На жаль, була я в «Смерічці» лише рік (мені на зміну прийшла Людмила Артеменко). Згодом ансамбль перейшов на професійну роботу в Чернівецьку обласну філармонію. А я обрала тихе сімейне життя та педагогічну ниву…».

Володимир Прокопик (музикант та композитор) згадує: «Понад 30 років віддав Буковині й рідній «Смерічці», за що доземно вдячний Левкові Тарасовичу. 1979 року засновник колективу ще зразка далекого новорічного 1966–1967 років на прохання Назарія не лише повернувся у «Смерічку», а й набрав нових музикантів. Усі вони були львів’янами, і лише я один — з Тернопілля, з Чорткова. Коли ми вперше зібралися разом і зіграли джем-сейшн, ось тоді відчули, чим кожен дихає. А «Смерічка» війнула таким подихом, що ми стали ВІА номер один в Україні, у нас справді була високопрофесійна команда однодумців».

Також на заході були присутні композитор Остап Гавриш, співак та композитор Павло Дворський, Віктор Павлюк – політик та громадський діяч, історик та науковець Тадей Яценюк, автор книги та журналіст Михайло Маслій.

Ох, хотіла б я опинитись там, у тій атмосфері, послухати спогади друзів та колег про Назарія Яремчука, краще зрозуміти його та відкрити з інших сторін. На щастя, у мене ще буде така можливість, адже до написання книги долучились люди, що були сучасниками видатного митця.

Найкращий спосіб виявлення поваги – це пам’ять. І ми пам’ятаємо. Пам’ятаємо про людину, чий голос досі зігріває і чарує, чия краса, як внутрішня так і зовнішня, захоплює, чия постать стає безцінним джерелом натхнення. Дякую за цю книгу.

 

А сонце кругом,

Далеко лине пісня понад краєм.

Далеко сині гори за плаями.

Гори! Гори! Там в далині.

(А. Фартушняк)

Папороть