Фото Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Чи можна говорити про поезію, не вплітаючи глибокі теми класиків, роздуми іменитих рецензентів, переплетіння літературних течій та жанрів? Чи можна читати твори «простим смертним» і отримувати естетичне задоволення без глибокого їх аналізу? Спробуємо розібратися разом з поетом, есеїстом, членом Національної спілки письменників України, уродженцем Тернопільщини Володимиром Дячуном.

Його називають незвичним поетом, нестандартним письменником… А хіба є стандарти у творчості?  – запитаєте ви. Ні. Отже, скажете ви, Володимир Дячун – класичний чи, може, звичайний письменник? Також ні… Який же він? Тут відповісти вам я не зможу, оскільки особисто мені  Володимир Дячун видається таким собі творчим калейдоскопом. Ось щойно ти бачив цікавезну фігуру і хочеш показати її сусіду, передаєш калейдоскоп йому – і, в результаті зміни спостерігача, найменшого поруху, співрозмовник бачить зовсім іншу, змінену картину і дивується, мовляв, тут же ж зовсім інше! Абсолютно інше! Гадаю, все залежить від призми наших чуттів, через які ми сприймаємо його творчість: слуху, очей, серця… а в когось і шостого відчуття… Та що казати, коли й колеги по цеху неоднозначно відгукуються про творчість Володимира Дячуна. А він про інших, непоганих, загалом, людей…

Пробогемники

Передусім, це – люди. В якійсь іншій галактиці це, може, були б ефемерні гравітаційні хвилі, ефемериди, одним словом. Тут – вони: люди. Поки що. Простіше – представники богеми. А що воно таке (і представники, і богема), то першому-ліпшому небогемному відомо і то насамперед – провінційному, тобто, по-офіційному, вони – провінційні богемники й, найперше, – якимось чином налаштовані, решта – проналаштовані, себто просякнуті усілякими оборонними про, що й не вгледиш, чи вони проти. Колись думали, що вони, такі налаштовані, усе-таки, сексуально невпорядковані, забуваючи, що в провінції один одного знає й тому особливо один одним не перебирає.

І ще: й дотепер думають, що вони як люди щось по-людськи пишуть. Справді. Ті, у своїй абсолютній більшості, які писати не можуть, – пишуть. Решта – хочуть писати, але не можуть. Ага, залишилося пару пробогемників, яким Бог дав талан писати, але вони уже усе своє написали. Тому їм давати уже нічого. Навіть до пари. Тому ходять не по двоє з порожніми кишенями порожніми тернопільськими вулицями. В Озерній, вордсворте, вони (отих бо рож ніші!) ще порожніші.

Спілкуючись з Володимиром Дячуном, гадаєш: що поєднує Озерну Тернопільського району і Озерний край у Великій Британії? Чи є Володимир Дячун випускником своєї «Озерної школи», і чи справді ми маємо справу з українською «новою школою поезії» та її сучасним «головним професором»? Хоча сам Володимир Дячун абсолютно не поділяє захоплення Озерною школою та ранніми творами її авторів, більше того, вважає її занадто шкільною. Наголошує, що ні до яких шкіл і течій не належить, але цінує тексти, оскільки не бажає зажити слави голого короля, коли біографії та реклама імені переважають творчий доробок. Аж до того, що не вказував свого імені на своїх же збірках. Про свою ж поезію каже: «Це не є традиційна поезія, але це поезія про традиційні речі, сказані мною з моєї сторони. Ось наприклад:

Черешня з високими руками

зігнута недугою з похиленою ледь не до землі головою – стара озернянська жінка перебігає широке гройсманівське шосе на львів

це їй дається нелегко

відсапуючись озирається й помічає поблизу на тому боці вулиці, куди тільки-но перебігла, молоду сільську черешню і робить ледь помітний крок до неї і заледве помітний порух рукою догори

але гілка з достиглими плодами величніє надто високо й не простягає назустріч свою багату солодку руку

але не дивлячись на таку зверхність жінка простягає напружившись (і це їй знову дається нелегко) догори свою худу зів’ялу руку

їй вдається зірвати ягодину

на мить черешня випрямляє жінку, усю її жіночу гірку постать – робить солодким і небесним її життя».

(Стилістика та пунктуація творів автора збережена)

Якщо вам на мить уявилося стилізоване зображення фрески Мікеланджело «Створення Адама», де назустріч тягнуться «багата солодка рука» Черешні і «худа, зів’яла» – Жінки, то ми з вами побачили однакову фігуру калейдоскопа.

Запитую: Що надихає Володимира Дячуна? –  Різне… Колись я, наприклад, прочитав незаримований твір Ліни Костенко «На спиляному осокорі», перекладений польською мовою, який вважається у поляків шедевром… а чому? Тому що він не був написаний римою, і саме тому перекласти його максимально наближено до оригіналу стало можливим, саме тому передався максимально задум авторки. Вірші в прозі Артура Рембо також близькі мені. Ось такі речі, іноді нестандартні, іноді нові, мене надихають…

Говоримо і про крайню книгу автора «Поміж дерев якийсь жовтавий промінь…», яку проілюструвала вінничанка Анна Клочко. З 27 творів (і знову: 27 творів Вордсворта з його спільного з Колріджем збірника “Ліричних балад”), представлених у книжці, художниця створила абстракції до 17-ти з них. Сам автор називає її (книгу) зрозумілою і простою. І тексти досить короткі і, здавалося б, навіть прості, але подано їх у книзі вертикально, горизонтально, хвилями і навіть по діагоналі. От тільки прочитати їх «по діагоналі» не вийде. Спробуйте самі:

Ще з літа пливе рука

високо піднята вгору

розбиває воду

потім піднімається

інша рука

(отака собі просто

пливба на спині –

тобі в очі влито

нескінченне літо

й запливаєш в літо

Вилитий зі світла)

і ось вони обоє

розгортають воду

на дві половини

одна жива

інша мертва

ось так і занурюють тіло

то у життя

то у смерть

ось так і підбурюють

його

то до смерти

то до життя

Без крапок, ком та інших розділових знаків. І дійсно, для чого розділяти щось чи когось, чи ставити крапку? Так не тільки розсуваються рамки, так – зникають навіть береги.

Вже в серпні цього року очікуємо на вихід нової книги Володимира Дячуна. Що це буде? Залишається лише здогадуватись, але точно буде новий візерунок калейдоскопа, не схожий абсолютно ні на що інше. А «протестувати» свої органи чуттів на поезії відомого земляка можна буде вже в цей четвер 15 липня з 10 години в приміщенні Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки в рамках 30-денного поетичного марафону «Шлях серця», присвяченому ювілейній 30-й річниці незалежності України. Саме цей день повністю присвячений йому, надзвичайно незвичному поету, а тому організатори заходу запрошують усіх бажаючих «спробувати» твори Володимира Дячуна на смак. І нехай ваші пазли складуться!

Матеріал підготувала Анюта Лазорко для ТЧК