Фото видавництва “Основи”

Інколи, витриманий часом продукт стає набагато солодшим та бажанішим. Він настоюється задля того, аби вразити своїм смаком та назавжди зберегти звучання. Книга, яку вчора презентували у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини, чекала свого часу 5 років. І Тернопіль став першим містом, що побачив її через 5 років після написання  та презентацій у Філадельфії, Нью-Йорку та Америці.

28 грудня Тернопіль познайомився із книгою спогадів Марії Лабуньки «Коли ліс був наш батько». Марія народилась 12 лютого 1924 р. у селі Печиніжин на Івано-Франківщині у родині Ровенчуків. І хоч дитинство та юність дівчини були нелегкими, вона зберегла в собі «той дух, що тіло рве до бою». Її молодість припала на Другу світову війну, і, оскільки українська молодь як ніхто хоче бачити Україну незалежною, Марія спершу стає членом Юнацтва ОУН, а згодом приєднується до активного українського резистансу і стає членом Української Повстанської Армії. За цей час їй довелось багато чого пережити, що вона захоче зберегти не лише у пам’яті, але й на папері. І більше того – чим захоче поділитись із читачами з різних куточків світу. Її знають також під ім’ям Ірина Сурмач через те, що до заміжжя з Мирославом Лабуньком вона проживала у Мюнхені, де була знана лише за цим іменем.

У 1996 році, буквально за кілька місяців до смерті Марія дописала свої спогади, проте видати їх вже не встигла. Цим за деякий час займатиметься її чоловік, а після його смерті – син, щоб у 2015 році світ побачив книгу про боротьбу української націоналістки.

На презентації книгу представляли Ілля Лабунька – син Марії, директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Євген Філь та історик, президент БФ «Літопис УПА» Микола Посівнич. Через карантинні умови кількість місць була обмеженою, і слухачів приймали лише за попередньою заявкою.

Дуже цікавим є стиль написання самого тексту. У ньому збережені всі особливості мови авторки, включаючи лексичні, фразеологічні та синтаксичні. Текст споминів надрукований рукописним оригіналом, відповідно до правопису воєнного, передвоєнного та еміграційного періоду життя Марії. Тож такий текст буде безумовно цікавий поціновувачам діалектів. Крім цього в книзі наведені карти, копії документів та цілий архів із фотографій. Їх залишила після смерті авторка, а син, займаючись упорядкуванням, вирішив додати до книги. Світлини демонструють побут та життя молодих людей тих часів, і насправді, стають ідеальним доповненням до текстів, що створюють в голові читача образи та фільмовані картини рядків.

Книга Марії Лабуньки – це історія виховання і боротьби української націоналістки. Дитинство, навчання, участь у діяльності визвольного руху на Закерзонні під час Другої світової війни описані проникливо й детально. Становище жінки в обставинах збройної боротьби досі залишається недостатньо висвітленим – і це головна причина, яка спонукала авторку на схилі літ взятися за мемуари. Написане виявилося не лише важливим документом-свідченням для сучасників і нащадків, але й захопливою оповіддю про складний і яскравий період нашої історії.

Книга також є і в електронному варіанті. У ній також наведені всі фотографії та документи.

«Коли ліс був наш батько» вкотре доводить – нам є за що пишатися нашими предками. Пишатися тим, як відважно та сміливо вони кидались у бій, виборюючи нашу незалежність, пишатися тим, як вони стійко тримались проти всіх труднощів, що їх спіткали, пишатися тим, що попри все не втрачали іронії та гумору, що любили, танцювали і сміялись… І я справді пишаюсь, і щиро раджу всім прочитати книгу, що змусить вас відчувати гордість за те, ким ми є.

Папороть