Ну ось ми і прожили цей листопад разом. На календарі останній осінній день. За вікном дощ і пора підводити підсумки. Незабаром осінню меланхолію змінять святкові клопоти, і ми поринемо у зовсім інші світи. Можливо, завітаємо до Кая та Герди, можливо, вкотре переглянемо «Різдвяну пісню у прозі» Діккенса, може взагалі гайнемо до Диканьки. Це все вирішимо пізніше. А сьогодні давайте ще трохи поностальгуємо, закутаємось у пледи і, перш ніж приступити до зими, згадаємо, що було осінню, щоб, якщо що, могли ще надолужити недочитані сторінки.

Ми зачитувались збіркою «Ставозеро» та відкривали для себе місто у формі поезії, верлібру та різних думок, знаходили себе у римах Юрка Ліщука. Його збірка на кожен день листопада рятувала новими віршами.

Далі була Соня Ленартович і сповідь… Розповідь про гріхи, жіночу душу й тіло, її переживання та емоції. Була відеоробота, яку не шкода переглянути ще раз. І ми вкотре змогли відчути гордість за Соню, яка підкорює міжнародні фестивалі. А якщо була Соня, то був і Рома Воробйов, і Юрко Ліщук, які забирали нас кожен у свої світи. Правда хтось ніби колючими голками з невимовною щирістю, а хтось словами від котрих бігають мурашки.

Осінь змушувала нас відчувати гордість не один раз, і вкотре ми відчували її за Василя Махна, чию збірку «Одновітрильний дім» презентували у Філадельфії. І всі казкові та фантастичні мотиви дарували осені особливу атмосферу.

Ми нарешті дізнались номінантів премії Юрія Шевельова та Шевченківської премії, і вже знайшли, мабуть, своїх фаворитів та проживаємо з ними літературні сюжети та емоції. Ми слідкуємо за розвитком подій та повідомляємо вам новини.

Відбулося багато осінніх презентацій, де було дуже цінно побувати. Для нас дебютували Іда Фінк  та Наталія Сняданко. Вони занурили нас у свої історії та розповіді немов у солодкий сироп, і ми вже не могли з нього вибратись. Так само як і Корнелій Філіпович. Кожен охочий міг отримати його книжку у перекладі Юрія Матевощука. Книжку про маленьких людей, маленькі міста та маленькі події, з яких складається наше «велике» життя.

Презентація «Зовсім не страшної книги» стала для читачів путівником у ситуаціях, де здається, що життя закінчується. І я впевнена, допомогла багатьом.

А ще ми досліджували проблеми історії України у контексті сучасного світу і, сподіваюсь, знайшли відповіді на всі запитання. Співали разом із Сашею Буль та огортались його «Плющем» та гарячими пустельними вечорами.

Крім усього ми дослідили, що читають тернополяни, оглянули новинки з книжкових полиць тернопільських видавництв та авторів, стали свідками перемоги Тернопільських письменників на Гранд Коронації слова.

Відкривали для себе творчість поетичних гуртів Тернополя та знаходили новий нектар для своїх вух. Так як проект на поезію Павла Тичини, що показав як круто може звучати українська класика.

Ми поговорили із молодим поетом та побували на супер-атмосферному вечорі поезії та музики.

Оглядати усі ці події – наче гортати полароїдні фотографії. Кожна з них із своїм відтінком, проте така унікальна та особлива. Так і всі події, що відбувалися, усі поети та письменники про яких ми писали. Ви – полароїдні фото, які хочеться переглядати знову і знову.

Таким був наш листопад. Грудень обіцяє бути ще цікавішим.

Ваша натхненна Папороть