У творчому доробку знаної в краї поетеси й літераторки Раїси Обшарської понад двадцять збірок. Лірика для чортківчанки Раїси Обшарської як “цілющий бальзам”, та пише вона й про значно глибше, торкається глибин душі.

Про творчість, натхнення і мрії розповіла Тернопільському читальному клубу членкиня Національної спілки журналістів України, членкиня Національної спілки письменників України Раїса Обшарська. 

Пригадайте, коли почали писати і якими були перші рядки? До речі, чи опубліковані вони?

Віршувати почала в дитинстві, ще перед школою. Перших два вірші склала в один день – про свою сім’ю і про зайчика. Вони не опубліковані, але збереглися в моїй пам’яті світлим спомином про маленьку світловолосу, замріяну дівчинку, яка мала багато любові в своєму серденьку. Надзвичайно любила тварин, тому віршик про зайчика не випадковий.

***

І чого тікати, зайчику вухатий,

ми пішли б до мене, до моєї хати,

жив би ти зі мною, зайчику вухатий!

У вашому творчому доробку понад двадцять збірок, яка для вас особлива?

Так, уже двадцять дві. Кожна з них мені дорога, вистраждана безсонними ночами, вимріяна сонячними днями, звірена Любов`ю та молитвами. Звичайно, довгоочікувана – перша, що має назву «Краплини серця полум`яні». У назві все сказано. У віршах описано все, що хвилювало моє серце. Тем дуже багато: людські почуття, краса природи рідного краю, славна історія рідного краю, доля жінки, України, філософські роздуми про життя, є у збірці й поеми. Минулого року побачила світ теж цікава книга у співавторстві з письменником Володимиром Кравчуком під назвою «Вір». Це своєрідне свівзвуччя двох поетичних душ, продовження творчої думки, коли один автор починає поезію, а інший закінчує її. Грань переходу дуже тонка, аж до непомітності.

***

Сонце – годинник

Твого життя,

Б’ється невпинно,

Без вороття.

Я зачекаю,

Сад розцвіте.

Весни розмаять –

Йду навпростець.

У перевеслі

Сонячних змов

На перехресті

Стала любов…

У своїх творах ви зачіпали і події визвольних змагань, і голодомор в Україні, і сторінки далекої історії, і теми сьогодення… Як від лірики переходите до болючих проблем?

Лірика для мене, наче цілющий бальзам, як втеча від буденності і сірості, як барвистий квітник під вікном, наче свято, як сонячний день. Але справжній поет не може не перейматися болями рідного народу, своєї країни, не може не торкатися у своїй творчості історичних моментів, незабутніх подій та проблем сьогодення. У кожній з моїх збірок піднімаються ці теми. Мене болять рани війни та Майдану, тривожать страшні події голодомору, хвилюють проблеми заробітчанства, цікавлять факти визвольних змагань. Багато віршів містять філософські роздуми про сенс життя, про долю людини, про світ та про Бога. Від лірики до цих серйозних глибинних тем я переходжу легко, як від сонячної погоди до дощу, як від радості до смутку, як від веселої ватаги до самотності. А ось про Україну я пишу завжди з гордістю, у піднесеному настрої, і горджуся, що я українка.

Бути українцем
Багато ласих є на нашу славу,
На нашу паляницю і на просо,
Та скаже той, хто стане в наші лави:
– О, бути українцем – то не просто!

У нас земля красою око вабить,
Дівчата вродою такі, як весни,
І мабуть, не один чужак позаздрить:
– О, бути українцем – то почесно!

Наш оберіг – дідівські заповіти,
І як гірський струмочок – ніжна мова,
Одна Вкраїна в цілім білім світі:
– О, бути українцем – гонорово!

Літописи звитяг в душі народу,
Нікому стерти з неї їх не вдасться.
Ми любим правду, світло і свободу.
– О, бути українцем, то є щастя!

 

Пишете ви й життєві історії, яка торкнулася найглибше?

Я очолюю колектив у якому понад пів сотні жінок. Багато з них стали героїнями моїх оповідань, адже у кожної з них своя цікава життєва історія. Не завжди щасливими бувають жіночі долі, але мудрість і краса українок варті пера. Люблю спілкуватися з незнайомими людьми під час поїздок, знайомлячись із попутниками в автобусі чи потязі. Розговорившись, люди виливають свою душу, відчиняють двері до серця, діляться найсокровеннішим. У своїх новелах я прагну донести до читачів сенс життя людини в нашому світі, розкриваю цінності щирих стосунків, змальовую красу справжніх почуттів і неминучість розплати за гріхи. Кожна людина має свою історію, свою легенду, свою таємницю. Доторкнутися до неї, прожити хоч хвильку разом з нею, це так блаженно, але й відповідально. Багато оповідань, перш ніж оприлюднювати, надсилаю героям творів, щоб ті дали свою оцінку та згоду. Ще відмов не було, навпаки – подяка, а від однієї пані я навіть гонорар одержала – літру меду. Я є постійною дописувачкою обласних та районної газет. Оповідань написала понад сотню. Кожна історія мені дорога, бо пережита разом з її героями.

 

Ваші вірші стають піснями, яка ваша улюблена?

Радію, коли мої вірші стають піснями, бо це наче пташенята на крилах вилітають з гнізда у широкий світ і починають співати. Пісень є вже біля сотні. Серед відомих композиторів – Росава, Павло Доскоч, Василь Дунець, Микола Ведмедеря, Оксана Морозюк, Надія Галабурда. У співпраці з В.Сорокою та М.Лазаренком побачили світ збірки пісень на мої слова. Багато творів для дітей створено разом із музичними керівниками дитсадка Ольгою Підгуречною та Віктором Папушаком. Дошкільнята із задоволенням їх виконують. Також музику до моїх текстів творять віртуози із музичної школи та педагогічного коледжу Чорткова. Одна з улюблених моїх пісень «Сад моєї душі», яку душевно виконує композитор і співак світового рівня – Павло Доскоч. Захопливий кліп на цю пісню відзняв Ярослав Островський із Копичинець. Кілька мелодій придумала я сама, але їх ще ніхто не чув…

 

Що для вас творчість і чи думали ви про поетичний, письменницький шлях?

Творчість для мене – це віддушина, це втеча від сірої буденності і невеселих дум. Це чарівна країна до якої потрапляєш, щоб назавжди залишити у ній своє серце. Квиток до неї – мрія! А ще це велика душевна мука, це безсонні ночі і оголені нерви. Шлях письменницький не вистелений пелюстками троянд. На ньому є терня і вибоїни, камені спотикання і розчарувань. Але це мій шлях і я не нарікаю. Навпаки, дякую Всевишньому за усі свої стежки: і барвінкові, і полинові, і всіяні зорями.

Я – жінка
Я – жінка, що складає у рядки
Свої слова легкі, мов біле пір’я,
Я свічка, що запалює зірки
На небі у липневе надвечір’я.
Я – річка, що у далеч струменить
Наввипередки з вітром в сині далі,
Я пісня, що сопілкою дзвенить,
Прогонячи розлуки і печалі.
Я – чарівниця в пахощах зела,
Призначена нестямно покохати,
Я квітка, що для світу розцвіла,
Щоби цей світ собою прикрашати.

Чи є щось таке, про що б хотілося написати?

Я довго виношувала мрію написати щось подячне Богові, щось особливе, бо ж духовних віршів у мене багато. І з`явилася поема під назвою «Прогулянка життям». Вона про ангела, що з небес спустився на землю. Він потрапляє в різні життєві ситуації та розуміє задум Творця і робить висновки:

Всевишнім Господом святим

Душа дарована людині.

Благословенна, як святиня,

То ж треба думати над тим,

Щоби її не осквернити,

Але покласти на вівтар

Уже Всевишньому, як дар,

Сумлінням праведним омиту.

Потрібно совість зберегти,

Тоді вона з єством зрідниться,

Немов невичерпна криниця

Смирення, світла, доброти.

Хай буде так на всі віки

І в милосердя на сторожі

Стоять хай заповіді Божі,

Тепло Господньої руки.

Хай день встає привітний, гожий

І віра скріплює наш дух

Бо кожен подих, кожен рух

На цій землі на славу Божу!

Є задум написати спогади про студентські роки. А ще питають люди, коли буде роман, а в мене, як завжди: «Мій знову зірвався план, розбіжності та вагання, сідала писати роман, а вийшло оповідання…»

І є ще одна тема, мабуть, єдина, якої я не торкалася – тюремне життя. А мала я довгу розмову з неймовірною жінкою – твердою, як граніт і м’якою, як пластилін. Вона дванадцять разів сиділа у в’язниці за спекуляцію. Вона мені такі речі переповідала, та на такому жаргоні! Жаль, що тоді я не записала її розповіді на диктофон. Багато забулося, 10 років пройшло, жінка ця померла. Хіба відголосся далеке залишилося у вірші…

Ви працюєте у дошкільному навчальному закладі в Чорткові. Чи читаєте діткам свою поезію, а може й римуєте з ними?

Дошкільний заклад очолюю понад двадцять років. Дітей обожнюю, вони –  моє життя, мій щебетливий світ, золоті промінці мого натхнення. Для малят написала дуже багато, починаючи від колисанок для наймолодших і закінчуючи казками та віршованими п’єсами для старших вихованців. Упорядкувала підручники на допомогу вихователям. Кілька років тому я вела поетичний гурток «Зернятко», де обдаровані діти-дошкільнята вчилися робити свої перші творчі спроби. Можливо, повернуся до цієї роботи. Вона повертає в дитинство.

Все починається з дитинства:

І перший крок, і перше слово,

І тиха ласка материнська,

І ніжна пісня колискова…

Про що мріє знана в краї літераторка й поетеса?

Мрії у поетів такі, як в дітей. Світлі та наївні, зі щирою вірою, що здійсняться. Усі мої мрії закодовані у моїх творах. Їх багато, як зірок у небі. Мрію про мир, про перемогу правди, про вірність і любов. Мрію, щоб щезли біди та хвороби, щоб не було злості і ненависті, злодіїв та хапуг, щоб світ для людини став колискою щастя. Мрію, щоб ми поважали один одного і чули голос Всесвіту, щоб розуміли мову тварин і були милосердними. Щоб жили батьки, народжувалися діти, квітували сади і кувала зозуля. А ще.., щоб мені завтра в ліжко приніс хтось чашечку кави…

Давайте, будем жити так,

Щоб захотілось повторити,

І буде з неба віщий знак,

Кого ми маємо любити…