Майстри слова про війну. Віктор Янкевич

Бухгалтер, бодібілдер, письменник, романтик, трохи хуліган і разом з тим, людина з чіткою позицією. Знаємо Віктора Янкевича як автора заплутаних детективів, як письменника Тернопільщини, що полюбляє складні речення та детальні описи. Сьогодні Віктор боронить нашу країну в лавах ЗСУ, і у нашій з ним розмові тепер більш рубані фрази, чіткі відповіді, між яких, проте, проглядає туга за домом, але, разом з тим, в його словах тверда впевненість у перемозі та незгасимий парубоцький запал.

Вікторе, розкажи про себе теперішнього.

Навіть не знаю. З одного боку я такий, яким був. Вірю в добро. В кохання. В дружбу. З іншого – щось в мені змінюється, але, здається, я не до кінця розумію, що саме. Раніше неважливі речі, такі наприклад, як м’яке ліжко, ковдра, пухка подушка – зовсім прості й буденні, тепер стали мріями. Віра в Бога зміцніла. Я ніколи так не молився і ніколи так не вірив. Те, що раніше не цінувалося аж так: провести час з коханою чи навідати маму, пограти з синами – зараз здається найголовнішим в світі. Одне я скажу точно, додому я повернуся іншим. Ця війна показала мені, що є насправді важливим в житті, а що зовсім не варте уваги.

Чи пишеться тобі зараз? Чи є задумки на нові проєкти?

Довгу прозу, яку я так люблю, тут писати просто нереально, а не писати я не можу, тож пишу вірші і пісні. Прочитати й послухати результат моєї роботи можна на моїй сторінці у фейсбуці. А от коли повернуся додому, сяду за довгий роман, сюжет якого я проживаю зараз. Назва вже готова – “Безславні хулігани. Спецназ арти”. Окрім того є ще кілька цікавих задумів, збірка містичних оповідань про війну, можливо навіть збірка віршів, але реалізовувати все це я буду після нашої перемоги.

Чи маєш можливість занотовувати думки? Чи все «носиш» в голові?

Занотовую, наскільки це можливо. Все інше – в голові. Вірші й пісні складаю коли їду в КрАЗі. Пилюки – море. Баф закриває обличчя повністю. На ямах підкидає тебе до самої стелі. Але в такий час найкраще поринути у власні думки і щось написати. А потім, коли є час, переписую в телефон, переробляю і викладаю у фейсбук.

Звідки береш натхнення в непростих умовах?

Коли ти тут, на війні, ти переживаєш силу силенну емоцій. Сильних емоцій. Вони й раніше були присутні в житті, але не так виражено й вибухово. З однієї сторони ти втомлений і мало не падаєш з ніг, а з іншої настільки вмотивований, що готовий на все, аби наблизити нашу перемогу. Звідси й натхнення. Коли ти відчуваєш щось, що до цього не відчував, хочеться це зафіксувати і розповісти іншим.

Як вважаєш, чи потрібно саме зараз українцям багато читати? Якщо так, то я кого спрямування мають бути книжки? Що б ти порадив?

Читати треба завжди. Читати багато. Це розвиває мозок, змушує думати, аналізувати і приймати правильні рішення в непростих ситуаціях. Зараз багато письменників і поетів на війні. Читайте їх. Читайте українське. Пишіть про прочитане це надзвичайно важливо. Ми мусимо розвивати українську літературу в першу чергу. Українську мову. Якщо хтось забув, то я нагадаю – бункерний божевільний недофюрер хоче знищити нас, як націю. Знищити нашу науку, історію, культуру, релігію і, звичайно ж, те, що є фундаментом усього цього, МОВУ. Купуючи твори українських авторів, поетів, читаючи їх, ви робите вклад в розвиток української культури, тим самим забиваючи маленький гвіздок в домовину росії. Працюємо на перемогу друзі, разом і до кінця. Головне не плутайте – автор, який пише російською – не український. Він частина російської культури. Українська культура – це українська мова і не інакше.

Чи маєш можливість сам щось читати?

Читаю. Мало, але читаю. Здебільшого дідуся Кінга. Не знаю чому, але зараз він «заходить» як ніколи. Може через те, що Кінг, як ніхто знає, що таке ЗЛО і як з ним боротися, що ми з хлопцями й робимо зараз.

Чи підтримуєш знесення пам’яток архітектури всесвітньо відомим російським письменникам, вилучення їхніх творів з української шкільної програми?

Я виступаю за будь яке знищення й вигнання всього російського з української землі. Ми вже побачили кого виростила ця недокультура. Ґвалтівники, вбивці, мародери, нелюди. Чого ж вона (рос. культура) може навчити наших дітей? Скажу так, нічого доброго. Як найпоширеніший приклад – Герасим, який втопив кращого друга по бажанню барині. Раб, як і все російське суспільство. А ми – українці, ми не раби. Ми нащадки воїнів, які понад усе цінували свободу. Як там кажуть, серце коханій, Богу душа. Так і живемо, і з росією, як і з її культурою нам не по дорозі.

Після перемоги України, як і після кожної значимої для нашого державотворення події, очікувано буде з’являтися багато творів на тему війни. Як вважаєш, про що не можна забувати писати в таких творах, що там обов’язково повинно бути присутнє?

Правда. В кожній книзі, в кожному вірші повинна звучати правда і то так голосно, як тільки можна. Можливо після виходу всіх цих книг, влада (нова, стара – не важливо) почувши, як все було насправді, зможе попрацювати над помилками, яких є і немало, щоб не допустити їх у майбутньому. Хоча… Ми ж тут саме для того, щоб у майбутньому таке ніколи не повторилося, правда?

Чого тобі бракує наразі найбільше?

Поцілунків коханої дружини. Обіймів мами. Поговорити (покурити) з вітчимом, читайте татом. Посмішок синів. Я страшенно сумую за рідними і дуже їх люблю. А ще м’якого матрацу, пухкої подушки і теплої приємної ковдри. Ну і звичайного дванадцятигодинного сну (сміюся). А ще спортзалу, важкого металу, штанги і гантелі. А ще мені страшенно бракує… Ну… Того… Короче, ви зрозуміли (сміюся знов).