Потроху ми з вами підкорюємо нові й нові літературні вершини, дізнаємось чимало цікавого, слідкуємо за всіма літературними подіями та тримаємо руку на пульсі новин, адже у мистецтві не можна відволікатись. Ми лиш на секунду відвернулись за свіжими презентаціями та добірками, як у літературному світі оголосили важливу новину! Нарешті опубліковано короткі списки Шевченківської премії. Як завше, все це відбулося на сторінці Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, де і були оприлюднені роботи, що цьогоріч змагатимуться за перші місця.

Хто ж потрапив до цих коротких списків? Передусім нас цікавить розділ література. Оскільки списки таки скоротились, ми можемо трохи детальніше розібрати 4 роботи, що представлені у цій номінації.

Спочатку про роман Дуди Тамари Анатоліївни «Доця». Роман відкриває перед нами досить чудернацькі світи справжньої магії та має цікаву стилістику. Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас – це точка обнулення, місце, де прозвучали важливі запитання. І саме там заховані потрібні відповіді. Там, де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня роману втратила родину, дім, роботу, ілюзії… і саме тут зібрала уламки життя наново, віднайшла новий зміст і нову опору.

Наступною представлено книгу Нечитайла (Осоки) Сергія Олександровича «Три лини для Марії». Тут звертаємо до жанру новела, і перед нами постають звичайні, прості люди, до яких варто трохи пригледітись, щоб побачити їхній шарм. Автор кількома мазками створює тривимірну картину людського життя: здається, можна прислухатися і почути, як шелестить очерет, сплескує риба в ставку, як падають яблука, риплять старі двері, як змішується з вітром людське зітхання, приглушений сміх чи схлип. А ще можна відчути запахи — то густі і щільні, аж забиває памороки, то леткі і прозорі, як аромат квітки. Десь у цьому 3D-форматі можна побачити людину, з усіма її прекрасними і потворними рисами, з шорсткими поверхнями і глибокими западинами її бентежної душі. Здається, сюжети цих новел малі чи другорядні, але то лише ключ, який відкриває портал, через який потрапляєш у світ великої літератури.

Книга «Заклятий меч, або Голос крові» одразу інтригує вже просто своєю назвою. Ох, і чекають же нас химери вигаданого світу з усіма його героями й потворами, що вдало мімікрують під людей. І єдиною зброєю, яка завжди залишається, буде слово. У новій повісті знаного українського письменника Володимира Аренєва, лавреата премії «Книга року ВВС-2019», йдеться про пригоди меча і тих, хто ним володів, про мандрівки й переслідування, чари та закляття, а ще — про Одіна Стойменного, пані Брамницю та двох відчайдухів, які насмілилися кинути їм виклик. «Заклятий меч» — самостійна історія у світі «Заклятого скарбу».

І нарешті книги поезії «Вклонитись дереву» та «Сталіна не було» Бориса Херсонського. Поезію не можна описувати, про неї не можна розповідати просто за допомогою сухих слів та літер. Її варто відчувати. І відчувати саме так, як вам того хочеться. Тому тут варто лише зазначити, що Борис Херсонський — відомий поет, есеїст і перекладач, лауреат багатьох міжнародних премій. До поетичної збірки «Вклонитися дереву» увійшли твори автора, які він написав українською, його автопереклади та вірші у перекладі Сергія Жадана, Володимира Тимчука та Олега Гончаренка. У своїх віршах автор мандрує від найдавніших часів до часу народження Христа — точки відліку відродження надії через спокуту. Від радянського режиму, якого йому довелося спробувати, і до сьогодення — часу, сповненого болю, втрат, війни і водночас віри та сподівання. У збірку «Сталіна не було» ввійшли як нові вірші, написані українською, так й автопереклади, зроблені у 2016-2017 рр. Тематика і стилістика віршів типові для автора – сюрреалістичні спроби осмислити історію тоталітаризму, «біографічна лірика», нариси побуту п’ятдесятих-шістдесятих років минулого сторіччя, у які несподівано вплітаються образи середньовіччя, відлуння війни на Донбасі, монстри юрського періоду… Значну долю у збірці займають біблійні мотиви. Тобто у своїх українських віршах поет залишається сам собою. Але уважний читач знайде тут і класичні зразки української поезії.

Тепер, розібравшись із літературою, можемо перейти до «Літературознавства і мистецтва». Список скоротився буквально до 4 пунктів. Тож ми маємо:

  1. Горбачов Дмитро Омелянович. Книга «Лицарі голодного Ренесансу».
  2. Грабович Григорій Юлійович (США). Цикл статей «Переосмислюючи Павла Тичину – переосмислюючи український модернізм»;
  3. Кашуба-Вольвач Олена Дмитрівна. Виставковий проєкт «Олександр Богомазов: творча лабораторія»;
  4. Ложкіна Аліса В’ячеславівна. Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ – початку ХХІ ст.».

Що ж до публіцистики, то список всього лиш із двох фіналістів. Серед яких Бондар Андрій Володимирович «Ласощі для Медора» та Рябчук Микола Юрійович «Лексикон націоналіста та інші есеї».

Папороть