Ранок потрібно починати з чогось такого, що задасть настрій на цілий день, а може й тиждень, та зможе дарувати вам весь спектр приємних емоцій. То чому б нам сьогодні не поговорити про музику. Здавалось би, що музика має до ТЧК? Адже говоримо ми, зазвичай, про вірші чи книги. А проте ще й як має! Сьогодні ми розповімо Вам про поезію, яка звучить нотами. Про поезію, яка використовує не лише текст, а самодоповнює себе гармоніями та смаками різних інструментів та звуків.  Сьогодні Ви почуєте про поезію, що стала музикою.

Вірші клали на музику насправді вже давно. Тут можна згадати і Андрія Малишка, і Павла Чубинського, і Шевченка, Франка… Музика часто вселяла повітря у тексти і ставала каталізатором для емоцій та почуттів. Чи зв’язано це з тим, що музика легша для нас аніж поезія? Можливо. Нам легше пропустити її собі в серденько, зрозуміти та відчути. А проте, що одне, що інше – це мистецтво, що змушує нас бути непідробно чесними із собою.

Першими, про кого хочеться  розповісти – це тернопільський гурт «litCORE».

Якщо ви ще не чули їх, то, перш ніж читати цей матеріал, раджу перейти на платформу YouTube та послухати як звучить цей потік із емоцій та слів, що поглинає вас у своїх обіймах. LitCORE почав своє існування ще e 2016 році з ідеї, яку довго виношував соліст гурту та автор текстів, поет Михайло Пінчак, і швидко зайняв своє місце на музичних та творчих платформах, ставши учасником багатьох фестивалів та сцен. Фішка проекту полягає у тому, що там немає сталих музикантів та сталого матеріалу. І ця непостійність якраз і є найбільш постійною. Репертуар підбирається у відповідності до виступів та концепції самого заходу. Кожен виступ – це імпровізація. Це неповторна магія, що створюється перед глядачами тут і зараз. Ну хіба не пречудово? Послухати та подивитись litCORE можна тут.

litCORE – Море/Youtube

Досить цікавим є проект під назвою «Гич-оркестр» – це гурт зі Львова, що, цитуючи Вікіпедію, «співає пісні несправедливо призабутих поетів, як-от: Тичина та Сосюра, творить композиції на лірику Мар’яна Пирога й активно переосмислює народну творчість». Цікаво, що альбом на вірші Павла Тичини, за словами вокаліста рок-гурту Мар’яна Пирога, виникла у нього під час перебування на хуторі у Тернопільській області. Альбом записали за два дні, використовуючи лише живі акустичні інструменти та звуки природи. Тут власне, чого вартує лише опис від автора під відео. Не можу втриматись, щоб не навести тут пряму цитату: «Поетичний» – це симбіоз ранньої (1909-1921) поезії видатного українського поета Павла Григоровича Тичини та музичних фантазій, що так довго тремтіли-гомоніли і щось там щебетали з іншої сторони чола… і врешті-решт матеріалізувались! Запис здійснено на хуторі «Сміху і Суму та Тиші і Шуму», що на мальовничій музикотворній Тернопільщині, на засадах: «Усе вживу й усім, що під рукою!». Увіковічити матеріал допомагали: сам ґазда сміхошумних угідь Вадік, професійний мисливець за звуками, як урочисто зухвалими так і невигадливо прихованими (а ще вони бувають дуже впертими), та Лесик – пильний наглядач за полюванням, приборкувач перкусії та інших втаємничених звуків, стерновий студії «Шпиталь Рекордс», де і був успішно зведений весь впольований матеріал».

Тож запрошую вас до прослуховування надзвичайно трепетного та легкого звучання, що ненав’язливо змушує вас уявляти себе десь у горах стрічаючи заходи сонця серед краси та безтурботності, яка огортає вас так само, як і музика цього альбому.

Пиріг – Ви знаєте як липа шелестить (06.05.1911)/Youtube

Не можу я не згадати такі вічні, і такі улюблені всіма пісні, що навіювали і тепло і сум водночас. Це і Мертвий Півень – «Ми помрем не в Парижі» на поезію Наталки Білоцерківець, і легендарна «Вона», яку написав Кость Москалець, а Тарас Чубай, в доробку котрого досить багато пісень на слова класиків, так чуттєво передав її за допомогою музики, і Океан Ельзи, що «бачить небо в твоїх очах», як в своїй поезії писав Богдан Лепкий.

Прогнозують холодні дні, але я певна, що для вас вони будуть доповнені та зігріті і музикою і поезією водночас.

Папороть