«Здається, найважливіше у кожній справі – відчувати те, що робиш і куди прямуєш, навіть коли шлях доводиться міряти навпомацки. Якщо у твоєму єстві відгукується щось, тоді акурат не схибив», – каже письменник, перекладач і режисер із Тернополя Юрій Вітяк.

Ми розмовляємо з ним про досвід перебування у мистецькій резиденції «Дім автора» на грецькому острові Занте, творчість, вибір пріоритетів, і звісно, торкаємось теми самоізоляції.

Привіт, Юро. Слідкую у фейсбуці за твоєю діяльністю і розумію, що у тебе багато роботи – ти багато перекладаєш з англійської, пишеш вірші, знімаєш кліпи. Коли вирішив брати участь у резиденції, очевидно, депривував кілька занять. Як тобі далось рішення обмежити свої активності.

Дякую за пильність. Так чи інакше, всі перелічені діяльності є нічим іншим, як притоками енергії, котрі доповнюють мою особистість. Мушу визнати, що цілком відкритий до нової зайнятості. Іноді вдається дозовано мати справу з усім потрохи, а, буває, невимовно потребуєш зосередитися на чомусь єдиному, геть забувши про інші приміряні ролі. Тому легко ухвалюю рішення відпочити від себе в якійсь іпостасі.

Організатори можуть надавати грант для перебування у резиденції. На яких умовах і скільки часу ти був у «Домі автора»?

Мені поталанило отримати грант на 70 відсоткове фінансування вартості перебування у резиденції. А це доволі багато, як не крути. Одна з найкращих та обмежених пропозицій. До того ж завдячую видавництву «Навчальна книга – Богдан», яке радо підтримало мене. У Греції я провів два насичені тижні.

Вимогою резиденції була активна творча праця. Який проєкт ти реалізував?

Робота і справді видалася завзятою, наснаженою та плідною. Працював приблизно 12-14 годин на добу. За відведений час у резиденції спромігся перекласти половину твору відомого британського детективіста Джеймса Гадлі Чейза. Робоча назва книжки ― «Суто готівкою».

Плануєш представити переклад у Тернополі?

Зважаючи на кон’юнктури, в яких сьогодні опинилася світова спільнота, прогнозувати щось означає товкти воду в ступі. Як заведено, детектив презентуватимуть у межах вітчизняних книжкових ярмарок. Якщо випаде нагода окремо поговорити про нього в Тернополі, заходом  нехтувати не стану.

Як на твоїй творчості позначилась зміна місця?

Відверто скажу, що для цього перекладу кращого місця годі було й шукати. Пальми, сабалі, узбережжя оточували мене у просторі  цієї книжки та наяву. Відтак прочути атмосферу тексту вдавалося  значно легше. От вам і приклад доброго навіювання. Гадаю, на віршах це також позначиться. Правда, згодом. Відгукнуться теплим спомином із присмаком екзотики.

Наскільки пригадую, це не перша твоя резиденція. Чим вона особлива?

Щонайперше, ця резиденція була черговим досвідом пізнання світу, і мова не лише про атласну географію, але не без неї.

П’ять днів у «Домі Автора» я мешкав сам. Ізольованість від знайомих облич сприяла зосередженню на праці. Поза тим прагнення відкривати острів і його звичаї мене не полишали. Тому щоденно намагався вириватися з будиночка на пагорбі, у вікна якого зазирали довготелесі кипариси, блукав оливковими садами, заглядався на рясні помаранчі та цитрини, – котрі там ростуть на кожному кроці, – дивувався богемному життю котів, яких на острові хоч греблю гати; виривався до моря, аби дізнатися, чи в гуморі воно сьогодні, і дорогою прислухався до жителів, у яких вкрай розмірене життя. Декілька слів вивчити вдалося, правда, зовсім мало.

За вимогами кожен резидент повинен вести щоденник. Мені це погано вдавалося. Спочатку набрався вражень і лише перед виїздом залишив декілька сторінок мемуарів. Думками готуюся до наступної резиденції, правда, вже в іншій країні, але про це дещо згодом.

Як щодо спілкування у «Домі автора»?

Водночас у «Домі автора» перебувала письменниця з України. Втім, спілкувалися ми небагато. Річ у тому, що із загостренням пандемії коронавірусу в будиночку з’явилися певні рекомендаційні обмеження. Окрім того, мій ритм роботи дещо різниться з усталеним. Іноді я працюю до шостої-сьомої ранку і лише тоді вкладаюся.

Як вважаєш, що головне здобуває творча людина на резиденції?

Скажу очевидну річ – цілковиту творчу свободу, неосяжний простір для роздумів, натхнення, незабутні спогади, котрі, припускаю, рано чи пізно неодмінно виявляться у певний доробок. А, головне, на мою думку, – вивчення власної самості.

Власне, як вважаєш, наскільки важливе творче соціальне життя.

Хоч не хоч, а творче і соціальне перетинаються на якомусь середохресті. Творче мусує завдяки світу речей та людей, проте точно не має збігатися з ним повсякчас.

І наостанок тенденційне. З епідемією приватна квартира теж стає майже резиденцією. Як на тебе впливає ізоляція.

Щира правда. На щастя, поки що не згубно. Іноді це неабияк корисно, якщо говорити про роздуми. Авжеж, незручностей вистачає. Як і в кожного. Утім, намагаюся не нагнітати, розумію, що це проминальна незручність. Нарешті добрався до перегляду кінострічок. Чекаю на черговий переклад. Цього разу дитячої літератури. А це нечувана відповідальність. Тому засотую рукави.

Спілкувалася Анна Золотнюк

Джерело: Терен