Якби можна було подорожувати в минуле, щоб наживо поговорити зі всіма класиками української літератури чи послухати їхні голоси і побачити, з яким натхненням вони розповідають про свою творчість – я б стала основним інвестором для побудови того, що дасть мені цю можливість. Проте, все що ми маємо зараз – це альманахи, згадки, біографії, листи, якісь записи, що можна відтворити за допомогою сучасної техніки, і все це нагадує маленькі деталі цієї величезної машини, яку, мабуть, ніколи не складуть докупи. Я теж збираю деталі. І колекціоную їх. Ласкаво просимо, сьогодні я поділюсь частинками деталей з вами.

Думаю не варто пояснювати хто такий Іван Багряний, і яке значення він мав для України. Сьогодні нас цікавить фрагмент його біографії, що становить для нас особливу цінність. Дослідники його творчості розповідають про його здатність до «кошмарного гротеску», тому тим, хто ще не читав нічого із його творчості (Агов! Є такі?)) варто знати  це.

Сьогодні мене зацікавив один його підпис. Підпис під поемою «Гуляйполе». Там коротко: «січень 1944 р., Тернопіль». Очевидно, що це вказівка до того, де була написана поема. І щоб зрозуміти, як Іван Багряний опинився на теренах Тернополя, давайте трішки відмотаємо стрічку назад, і глянемо, що було 1944 року.

Іван Багряний вів роботу над своїм найвідомішим твором «Тигролови». Тоді він писав, втілюючи мрію про перебування в «лісі», тобто в розташуванні загонів УПА: «Поки моя книга робила початкові кроки, так би мовити, здобувала собі якесь місце на світі білому, я встиг з’їздити з транспортом медикаментів на Волинь, в УПА. Причому мушу тут сказати, що це було взагалі божевільне підприємство і божевільне було моє поступовання, що взяв у тому участь… Божевільність та зухвалість підприємства полягала в тім, що транспорт споряджався серед білого дня на Сикстуській вулиці [нині — вул. Дорошенка — І. Б.] і шансів на те, що він щасливо рушить з місця, було яких десять, а решта була за те, що все тут же і скінчиться, а учасники будуть перевішані на цій же вулиці. Перед тим могло ще бути трохи побитого скла, а може ще трохи продірявлених нацистських голів. Друга половина божевільности цього підприємства полягала в тім, що, поминаючи можливість кожночасної сутички з німцями, транспорт ішов на Волинь через територію низки польських сіл, збурених відплатною акцією, і треба було великого щастя та великої відваги, щоб крізь них дістатися до мети цілими».

З Волині шлях письменника лежав до Львова, адже саме 11.01.1944 він зробив записи у своїй автобіографії, що написана у Львові.  Але на питання, де саме був письменник на Волині, дає відповідь саме той маленький підпис, про який ми говорили вище. Тож, найімовірніше, упівський транспорт зі Львова ішов у північні райони Тернопільської обл. (Шумський, Кременецький, Збаразький, Лановецький), що були частиною військової округи УПА «Богун» і етнографічно відносяться до Волині. Звідти Багряному зручно було повертатися до Львова через Тернопіль.

Тоді ж у Львові, в березні 1944 р. Багряний повідомив свого друга Г. Костюка: «Фронт наближається. Цими днями я їду в Карпати…». Багряний читав щойно написану поему «Гуляй-Поле» (пізніше я довідався, що він написав її в Тернополі у січні 1944 р.)» Багряний віддав Костюку рукописи своїх творів на зберігання, попрощавшись і пообіцявши врешті-решт зустрітись. (Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади у двох книгах. Книга перша. — К.: «Смолоскип», 2008. — С. 251—252)

Цікаво було б спитати його про місто. Чи стало воно тієї порцією натхнення для «Гуляйполя», чи просто допомогло викласти все на папір. Може у нас і немає записів про ці дні, але тепер я не можу просто читати поему, не шукаючи в ній хоча б якихось підказок про Тернопіль. Краще, звісно, шукати разом, тому запрошую і вас.

Папороть