Юрій Матевощук. Фото мистецький фестиваль “Ї”

Не вперше ти опікуєшся локацією Амфітеатр на території фестивалю «Файне місто».

Так, вже шостий рік підряд…

В чому його відмінність?

Вчора (30 липня) ми з Максом Кідруком запитували, хто був на фестивалі «Ї», підняли руки троє людей, хоча сиділо десть 150. Мені дуже подобається, що на Амфітеатр ходять інші люди, ніж на фестиваль «Ї». Було б гірше, якби ми пересікалися одночасно з тими ж самими людьми. Літературна сцена на «Файному місті» дає можливість залучити більше аудиторії до літератури, адже, як би це пафосно не звучало, літературний менеджмент, мистецький менеджмент я вважаю справою свого життя, тому я втішений, звичайно. Ну і ми урізноманітнили програму цього року – додали стендап. Це розмовний жанр, який має право на існування, не зовсім мій формат, але мені подобається, що публіка його гарно сприймає. А отже це значить, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Юрій Матевощук та Макс Кідрук. Фестиваль “Файне місто”

Ти є організатором фестивалю «Ї». Яку оцінку, як організатор, можеш дати цьогорічному фестивалю? Що було «суперовим», а що варто ще «підтягувати»?

Я дуже задоволений, що ми вижили… Насправді стояло питання чи фестиваль взагалі відбудеться. І ми не були впевнені до кінця. Були різні нюанси, але я щасливий що ми його провели, був великий фідбек від публіки, і було повним щастям бачити повні зали. А це свідчить, що на фестиваль «Ї» вже приходять без якоїсь додаткової реклами. Достатньо в телеграмі написати «Привіт, завтра фестиваль «Ї»» і люди прийдуть. І це мене найбільше тішить. Відповідно це додає ще більше відповідальності, і ти вже не можеш гратися і казати: «А! Я наступного року може й не проведу фестиваль», – оскільки це не мій фестиваль, це фестиваль відвідувачів. Тому, не провести його не можу.

Нещодавно ти анонсував, що долучився до проєкту «POETY. Діалог поколінь». Розкажи детальніше про цей проєкт та твою в ньому участь.

Мені зателефонували менеджери цього проєкту, і запитали що я знаю про Юрія Клена. Я кажу: «Я перепрошую, я знаю Освальда Бурґгардта», – це його справжнє ім’я, а Юрій Клен – це псевдонім (сміється). Ідея проєкту полягає в тому, що знімаються відео, які потім будуть демонструватися підліткам, молоді задля популяризації українських авторів, української літератури. В проєкті будуть присутні надзвичайні автори, які писали «круті» тексти, і мені б не хотілося, щоб вони пішли на авангард. Адже зараз є багато «читачів інстаграму», а класику в інстаграмі, на жаль, постять мало, хоча вона нічим не гірша за сучасну літературу. Це все, на мою думку, повинно бути проговорене. Чому б нам не шанувати своїх авторів, як шанують, наприклад, Шекспіра в Англії?

Ти погоджуєшся, шо є українські поети більш «розкручені»  і менше? Адже, якщо зачитати вірші Лесі Українки, Франка чи Сосюри, то багато хто упізнає їх, але є й інші українські письменники, менш знані, але з не дрібнішим літературним надбанням.

Абсолютно. Власне така історія з Юрієм Кленом. Я читав його ще коли навчався на філологічному, він писав круті поеми, жанр не те щоб мертвий зараз, але в якійсь статиці, хоча дуже цікавий. І це більш вершинний жанр поезії, ніж вірш на чотири строфи, який багато хто пише. Олег Лишега, Грицько Чубай, на жаль вже покійні, знову виринають в нашому контексті. І так буде з Вінграновським та з багатьма іншими авторами, які на це заслуговують. Шкодую, що тернопільських авторів не так піднімають. Хоча є робота по Корнелю Філіповичу, і може хтось скаже, що він є польський письменник, але він наш, народився на Тернопільщині. Тут більше про місцевість письменника йдеться, і це додає свого колориту, адже ти читаєш «Провінційний роман» (прим. Корнель Філіпович. Провінційний роман / Переклад з польської Юрія Матевощука ; Дизайн стронґовського — Тернопіль : Крок, 2015. — 152 с. (Серія «Ерґо»)) і пізнаєш локації Тернополя…

Фото з фейсбук-сторінки Юрія Матевощука

Ти є організатором і учасником загалом багатьох літ.фестів, українських і не лише. На твій погляд людини, яка бачить картину зсередини, яка тенденція спостерігається? Чи достатньо заходів для збереження і відродження забутих імен, літературної спадщини? Чи достатньо підтримки мають молоді автори?

Тут напевно потрібно почати з того, як я почав тим займатися. Я також починав я к поет, я маю 4 своїх поетичних збірки, але в якийсь момент я зрозумів, що мені цікавіше репрезентувати інших, ніж себе. І у нас дуже багато письменників, а мало менеджерів, тому я усвідомлено вибрав собі шлях, що я спочатку менеджер культурних проєктів, потім – перекладач, а потім вже письменник. А чи достатньо заходів, ну наприклад, якщо у такого фестивалю як «Файне місто» є затребуваність до літературних подій, значить все не так погано. Більше скажу, тенденція все ж іде до збільшення. Так, пандемія накрила нас максимально, але зараз все зовсім швидко, як фенікс, відроджується, і я думаю, що воно буде відроджуватися і надалі. Скажу по секрету, що один із найбільших фестивалів опенейр, як «Файне місто», мені також запропонували вести літературну сцену, і зараз ми на етапі перемовин, і я, напевно, погоджуся, бо мені цікаво. Цей фестиваль раніше не мав літературної і лекційної сцени, значить я все правильно роблю, якщо мені телефонують і кажуть, а давай ще до нас, вести літературну сцену… Є запит, його потрібно виконувати. Зрештою, мені це подобається робити, я цим сам цікавлюся, а якщо цим цікавляться ще й інші, то я отримую від цього максимальне задоволення.

Ти є і письменником, і одночасно менеджером. Як вважаєш, всім авторам варто працювати за такою схемою, чи все-таки краще це розділяти: творець повинен писати, а менеджер просувати літературний продукт?

Однозначно, кожен має займатись тим, чим він має займатися. Але в Україні це не так, і Україна не виняток. Маємо наразі багато авторів, які вірять, що їм потрібно лише писати і все, але подивіться на Макса Кідрука – він зробив себе сам. Макс Кідрук це не тільки письменник, насправді його книжки не просто так продаються, –  він шикарний спікер, він менеджер своїх подій. Він насправді людина-оркестр, тому що не лише пише. Тому молодим прозаїкам я ставлю в приклад Макса Кідрука. Мені завжди максимально приємно з ним працювати. У нього абсолютно немає зірковості. Тому він і збирає зали.

Літератор, поет, перекладач, арт-менеджер, організатор та учасник літ.фестів, куратор та координатор літературних проєктів, телеведучий і т.д… В якій діяльності тобі найкомфортніше, і де береш сили осягати все?

У моєму випадку якщо займатися одним видом діяльності – це втомлює. До всього перерахованого, я ще й директор культурного центру Єловицьких в Ланівцях. Там 400 подій за останні два роки відбулося. Але коли почалась пандемія, я зрозумів, що потрібно переключатися, і я сів за переклад. У перекладацькій діяльності відчуваю себе максимально комфортно, і хоча переклад трьох книжок за півтори роки був викликом для мене, я справився і не хочу зупинятися. Загалом я переклав з польської вже 7 книжок.  І зараз усі свої майбутні вільні дні буду намагатись присвятити перекладу. На свої вірші часу наразі не маю.

Під час останнього інтерв’ю для ТЧК ти зазначив, що працюєш над гостросюжетним романом. Як просувається цей проєкт?

Наразі вже розписані синопсиси, але коли я її допрацюю – невідомо, адже часу зовсім немає. Досвід харківської літературної резиденції показав, що мені для перекладу і для особистих творів потрібна резиденція, де є чіткий графік роботи )).

Традиційне запитання від ТЧК: що читає зараз Юрій Матевощук?

Минулого року я прочитав близько  70 книжок…

Як ти встигаєш?

Я читаю в маршрутці, я читаю у якісь вільні хвилини. Наразі маю сім початих різножанрових книг. За цей рік я прочитав вже 26. З останнього це Іван Козленко «Танжер». Це книжка про Одесу початку 20-го століття, про українську Одесу, про Довженка, про Яновського і про сучасну Одесу також. Ще  мене вразила книжка «Порт Житана» Ільченка. Ну і, звісно, я читав «Радіо ніч» Андруховича та інші.  Намагаюся бути в контексті, але і відкривати щось нове для себе також люблю.

Кілька слів спеціально для підписників Тернопільського читального клубу.

Я хочу жити в країні адекватних людей, тому читайте книжки, будете ворушити свої звивини і будете розумними. Мені приємно буде жити серед розумних людей і щось переймати від вас.

Анюта Лазорко для ТЧК