Під час карнтину не всі видавництва припинили діяльність. Ба більше, навіть надрукували книги, зокрема, таких авторів як Сергій Жадан, Кен Лю, Ніл Фергюсон. У продажі вони з’являлися протягом весни.

З художньої літератури у світ вийшли “Хлібне перемир’я” Сергія Жадана, «Паперовий звіринець» Кен Лю, “Інститут” Стівена Кінга, «Неприкрита природа» Еррі Де Лука, «Квіти пітьми» Агарона Аппельфельда, «Моцарт 2.0» Дорж Бату, «Цирцея» Медлін Міллер, «Повне зібрання прозових творів» Едґара Аллан По, «Відкриття повільності»Стена Надольного, «Не вір у це» Чарлі Донлі .

З нонфікшн «Це не пропаганда» Пітера Померанцева, «Планета Полин» Оксани Забужко, «На шаленій швидкості» Геміш Маккензі, «Імперія» Ніла Ферґюсон, «Арт фірма» П’єр Гіє де Монту.

Про деякі з них розповімо детальніше.

Сергій Жадан «Хлібне перемир’я»

MERIDIAN CZERNOWITZ

Жадан поезією, прозою, а тепер і драматургією нагадує про непопулярне, зокрема, тих, хто залишився в мишоловці зруйнованих мостів та умовного хлібного перемир’я. Життя будь-якої людини – це втрати. Вони залишають по собі шрами, формуючи особистість. Жадан пише про те, що так було і до війни, але розуміє це не кожен, бо завжди є робота, клопоти, побут… Персонажі його п’єси збираються в будинку, господиня якого померла. Її сини, Толік та Антон, намагаються правильно чинити в ситуації, що склалася, «так і не погодившись зі смертю, не домовившись із нею, не змирившись…».

Кен Лю «Паперовий звіринець»

BOOKCHEF

Переклад з англ. Є. Шириноса

Перший прозовий твір американського письменника китайського походження Кена Лю вийшов 2002 року. За 15 років з юриста, програміста та знавця англійської літератури він перетворився на одного з найяскравіших авторів США. Отримавши популярність як майстер малої прози, оповідання якого зібрали рекордну кількість найпрестижніших премій у галузі фантастики, Лю так само успішно взявся за романи.

«Паперовий звіринець» – книжка, яка точно справить враження та викличе чимало емоцій. У передмові Лю зауважує, що не обмежує себе жанровими рамками, тому у збірці зустрічатимуться оповідання, що тяжіють до класичної наукової фантастики («Звички книговидання окремих видів»), філософські притчі («Зміна стану»), зразки кіберпанку («Цілковитий збіг») тощо. Утім, форма для Лю не є важливою. У кожен свій твір він вкладає життєву мудрість, проговорює теми, які, мабуть, ніколи не втратять актуальності: відносність поділу світу на біле та чорне, свобода, ідентичність, дружба.

Стівен Кінг «Інститут»

КЛУБ СІМЕЙНОГО ДОЗВІЛЛЯ

Переклад з англ. О. Красюка, С. Крикуна, Р. Трифонова

Роман «Інститут» вийшов минулого року, наробивши галасу в американській пресі, адже Кінг звернувся до теми насилля над дітьми в сумнівно корисних цілях збереження світового порядку. Так, король жахів створив власну теорію змови, за якою по світу розкидані суперсекретні інститути. У кожному з них науковці та військові використовують дітей зі здібностями телепатії та телекінезу для того, щоб, скажімо, убити сенатора США чи скинути уряд якоїсь менш впливової країни. В один із таких закладів потрапляє Люк Елліс, дванадцятирічний хлопчик – геній, що випереджає свій вік, і мріє вступити відразу до двох університетів.

Пітер Померанцев «Це не пропаганда»

YAKABOO PUBLISHING

Переклад з англ. О. Форостини

«Ми живемо у світі оскаженілого масового намовляння, де засоби маніпуляції плодяться і розмножуються, у світі таргетованої реклами, психологічних атак, хаків, ботів, вірувань, замаскованих під факти, глибинних фейків, фейкових новин, ІДІЛу, Путіна, тролів, Трампа…», – пише Пітер Померанцев. «Телевізійний продюсер у відставці», журналіст, спеціаліст із медіа та пропаганди береться за надзвичайно складну справу – розібратися в руїні, яку залишає за собою надмір інформації, і підготувати читача до розмаїття його використання в аж ніяк не мирних цілях. «Боги в цифрі», які визначають результат президентських виборів на Філіппінах, винищувачка «ольгінських тролів», гастролери-організатори революцій, провокатори, що розмивають поняття «демократія», та інші цікаві персонажі інформаційної війни розповідатимуть автору про свою діяльність, яку ми, пересічні споживачі контенту, воліємо не помічати, що не є страховкою від їхнього негативного впливу.

Оксана Забужко «Планета Полин»

КОМОРА

Завжди емоційна та безапеляційна, Оксана Стефанівна в есеях охоплює масштабне коло актуальних тем. Так склалося, що із року в рік вони приблизно однакові, адже українській історії та культурі притаманна тяглість фантомних болів. З ними Забужко не втомлюється працювати самовіддано й затято. Але в збірці «Планета Полин» зроблено акцент не просто на публіцистиці письменниці, а на творах-портретах. Як зазначає в передмові авторка, цей специфічний жанр «виростає з потреби відгукнутися на слова, писані й мовлені, інших людей – живих і мертвих».

Можливо, це просто несвідома потреба вхопитися за руки з ними – живими й мертвими, але всякчас тобі однодумцями, – коли історія входить у смугу «темних часів», як літак у грозову ніч. А, може, і дещо більше – страх, цілком реальний, утратити їх для майбутніх поколінь серед стрімко прибуваючого «інформаційного потопу». До кола таких постатей увійшли Катерина Білокур, Софія Яблонська, Ольга Токарчук, Соломія Павличко, Юрій Шевельов, Юрій Покальчук. Плюс потужні літературознавчі розвідки та роздуми про «націю з «відбитою» історичною пам’яттю».