В силу воєнних реалій україно-польські відносини вийшли на новий рівень. Бачимо багато дописів в соцмережах та блогах про побут та життя українців у Польщі. А як щодо культурної складової? Чи є щось, що поєднує наші народи? Про це спілкувалася з уродженцем Тернопільщини, Членом Національної спілки письменників, Національної спілки журналістів, Національної спілки краєзнавців, літератором Сергієм Синюком.

Пане Сергій, вітаю Вас з виходом книги «Тysiąc bochenków. Zapiski z zaplecha wojny» польського видавництва «Bukowy Las». Книга польською мовою. Чому польською і чи лише для поляків вона? Розкажіть, будь ласка про неї. Чи планується презентація книги в Україні? 

– Книжка “Тисяча хлібин” вийшла польською мовою, бо її замовило польське видавництво у перших числах березня цього року. Власне ідея книжки належить відомому польському прозаїку та репортажисту Кшиштофу Петеку. Він запропонував проект видавництву «Bukowy Las» і його керівництво погодилося цей проект  реалізувати. Книга зорієнтована передусім на польску аудиторію, але й читачам інших європейських країн вона буде цікава та пожиточна. Однак основні книжкові торги в Європі проходять восени і саме тоді можна буде щось сказати про перспективи перекладу книги іншими мовами. Український мариніст Антон Санченко якось написав: «Нації розмовляють між собою через книги. Ця книга є частиною унікального досвіду, яким Україна тепер може поділитися зі світом, і перш за все, зі своїми союзниками. Це досвід  перших десяти днів російсько-української війни, напрацьований жителями українського тилу. Відома польська письменниця Данута Аволусі написала про “Тисячу хлібин” так: “Сергій Синюк і Кшиштоф Петек дали нам до рук сильну, важливу і потрібну книгу. Репортаж, у якому є душа. Книгу, що є свідченням, голосом, але й можливістю зрозуміти все ще краще. Я вдячна, що це видання виходить саме зараз – коли ми не маємо права забути”. Український варіант книжки запланований. Однак постає питання рентабельності українського накладу. Видавець має певні сумніви щодо того, чи збере український наклад притомну кількість покупців у воюючій Україні. Зацікавлені українські читачі можуть вплинути на ситуацію: ставити питання про українську версію “Тисяча хлібин” можна в коментарях до допису про вихід книги у мережі Фейсбук.

На тему російсько-української війни уже з’являються і будуть з’являтися книги. Як вважаєте, про що не можна забувати писати в таких творах? Що там обов’язково повинно бути? Чи є це у Вашій новій книзі?

“Під час війни” і “Після війни” – дуже важливий рубіж для книг про війну. Під час кожної війни виходять книги прикладні, викликані гострими потребами саме тієї війни. Брошури про те, як правильно зібрати тривожну валізу чи обладнати бомбосховище. Репортажі з місця подій та інтерв’ю з їх  учасниками та очевидцями. Пропагандистські вірші й пісні. Втім, остання категорія текстів зараз масово перекочувала з паперових сторінок у соціальні мережі. А “після війни” з’являться фундаментальні дослідження експертів і праці істориків, кіносценарії та романи. Юрій Камаєв в інтерв’ю порталу “А4” ще 2014 року  сказав: справжню прозу про кожну війну пишуть онуки тих, хто в ній воював. Кращий роман про Наполеонівські війни написав через 50 років після них Віктор Гюго, про Громадянську війну в США через 70 років після неї написала Маргарет Мітчелл. Українські прозаїки в минулому десятилітті створили кілька яскравих прозових полотен про Другу світову війну. А поки війна триває, кращий жанр для художньої літератури про неї – оповідання. Найбільш оперативний і чесний.    “Тисяча хлібин” належить до категорії прикладних книг, викликаних потребами війни. У ній є досвід, здобутий людьми в одній, який може бути корисним людям у десятках інших країн.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про проєкт “Вжесьня: враження”. В інтернеті, зокрема на порталі “Красиве і корисне” уже є кілька матеріалів циклу.  Скільки всього частин планується? 

Вжесня – повітовий центр Великопольського воєводства. Я зупинився тут на період роботи над книжкою “Тисяча хлібин” та на час промоційних  заходів. Язик не повертається назвати Вжесьню “типовим польським містом”. Це місто якраз виклично нетипове. Але точно віддзеркалює сусідню країну у багатьох її проявах. Тому варто глянути на Вжесьню як на середнє арифметичне… ні, радше, як на золотий перетин сучасної Польщі. Як на пробу, в якій відображається Польща в усьому блиску її протилежностей. Досвід успіху Вжесьні, міста, яке піднялося з самого дна економічної кризи дев’яностих до цілком пристойного рівня добробуту та благоустрою буде цікавим і пожиточним усім українцям, небайдужим до розвитку тих населених пунктів у яких вони проживають. Проект  складатиметься з кількох тематичних блоків. Кожен блок включатиме мій репортаж та інтерв’ю з кількома дотичними до теми особами, включно з бурмістром Вжесьні та повітовим старостою. Тематика блоків буде така: “Вжесьня: пам’ятки і пам’ять”,  “Вжесьня: місто для життя”, “Вжесьня: з чого живе місто”, “Вжесьня допомагає”, “Вжесьня читає”. Останній блок вельми важливий: “Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти у його країну”. Так сказав Йоган Вольфганг Гете. Полякам ця фраза ближче знана в інтерпретації Адама Міцкевича (епіграф до “Кримських сонетів”), а українцям – у прочитанні Лесі Українки в одному із її листів.  Проте справедлива й обернена теорема: хто хоче пізнати країну, мусить довідатись які книги в цій країні пишуть. І які читають.  Частину матеріалів публікує портал “Красиве і корисне”. Але повністю текст “Вжесня: враження” можна буде прочитати у паперовій книжці, яка побачить світ орієнтовно у другій половині вересня поточного року.

Чому саме в напрямку укріплення польсько-українських стосунків Ви працюєте зараз? Це данина сьогоднішньому питанню вимушених переселенців, заповнення прогалин в культурних відносинах України і Польщі, чи особисті мотиви, симпатії? Чи є ще (чи плануєте) проєкти з польською складовою?

“В напрямку укріплення польсько-українських стосунків” я працюю вже двадцять років. Влітку 2002 року написав перший варіант повісті “Троянда в січкарні”. Ту роботу високо оцінив Богдан Бастюк, вона вийшла кількома виданнями, в тому числі  і в польському журналі “Нетакти”. Потім був переклад книги Альфа Сочинського “Шумщина за один день”, участь у міжнародному фестивалі “Поети без кордонів”, та “Діалогах двох культур” антологія сучасної польської  літератури “Поляніцкий блокнот” (2010), організація та проведення молодіжного літературно-журналістського табору “Полювання на пригоду”. Та й найсимпатичніша героїня нашого з Олесею Тивонюк сценарію “Пошесть”, який торік здобув перемогу в конкурсі “Коронація слова” – полька Алєксандра Дробоцка.   Я роблю те, що вмію і можу найкраще в моєму напівлежачому стані і бачу, що це приносить хай невелику, але користь моїй країні. Зараз пишу роман “Опір”. Події роману відбуваються 1352 році і польська складова у ньому доволі сильна. А матеріали, які “самі впали до рук” в чудовій вжеснянській бібліотеці повернули оту “польську складову” в доволі несподіваному напрямку.

В чому Ви, як літератор, вбачаєте найслабші моменти, що є нагальною потребою (важливим, першочерговим) з огляду на історичні і літературні  україно-польські відносини?

Польська аудиторія дуже добре налаштована до України і при тому дуже мало обізнана зі станом сучасної української культури, не тільки класичної, але й популярної.  В літературних та білялітературних колах знають кількох українських постмодерністів, які отримали премію “Ангелус”, або були на неї номіновані. Але це – “широка відомість у вузьких колах” серед “хлопчиків і дівчаток з однієї пісочниці”. А масова культура, зокрема література популярних жанрів – це те, що формує за кордоном імідж країни, нації. Саме тому мене так тішить вихід в польському видавництві “Анаграм” кращих книг Богдана Коломійчука. Саме тому один з розділів книжки “Тисяча хлібин” присвячений творчим портретам сучасних українських прозаїків та їх участі у відсічі російській агресії на полі бою і на стежках інформаційної війни. Саме тому на кожній зустрічі з читачами, на кожному брифінгу із журналістами, я розповідаю не тільки про свою “Тисячу хлібин”, але й про їхні книги.

З Сергієм Синюком надзвичайно цікаво спілкуватися – навіть в побутовій розмові можна дізнатися масу літературних та історичних фактів, а його кут зору робить подання інформації захопливою розповіддю. Сергія Ярославовича не лише запрошують до участі у різноманітних літературних івентах – часто він буває там і модератором. Тому, якщо побачите анонс заходу за його участі, обов’язково відвідайте, впевнена, будете вражені. 

Усі фото взято з фейсбук-сторінки Сергія Синюка. 

Анна Лазорко