Фото з фейсбук-сторінки «Поезія натхнення»

Один з підписників ТЧК відгукнувся на наш заклик і презентував нам свою другу збірку віршів.  Чому першу збірку віршів видали без його відома? Як народжуються хайку та вірші для хлопців на передовій? Про це та інше ми спілкувались з тернополянином Анатолієм Пасічником.

Фото з фейсбук-сторінки «Поезія натхнення»

Ваша перша збірка «Поезія натхнення» містить дуже-дуже ранні вірші. Часто автори утримуються від публікації їх на загал. Що Вас спонукало?

Насправді мені було незвично побачити свою ранню поезію у форматі збірки, яку родина підготувала до мого ювілею, спершу це викликало в мене суміш здивування, сміху та шоку, адже вірші були не те що не редаговані, але й абсолютно незавершені. Довелося впродовж трьох місяців зайнятись редагуванням, дописуванням і перевиданням першої збірки. Навіть колір обкладинки я замінив на мій улюблений – зелений. Як не дивно, але бажання творити було таким непереборним, що натхнення вистачило на повноцінну другу поетичну збірку “В обіймах слів”, в якій я залишив свій зрілий погляд на життя.

 У ваших збірках присутні також і патріотичні вірші, твори про східний фронт. Це ваша патріотична позиція чи маєте особистий стосунок до війни?

Це співпереживання, звичайно. Фактично ми перебуваємо у стані війни. З новин ми дізнаємося про фронтові новини, військова термінологія стала зрозумілою кожному, мозок реагує на болючі втрати, й тоді виникає бажання написати поезію, яку б зрозуміли хлопці на передовій. Свої збірки я передавав на Схід із львівськими волонтерами, бо кілька десятиліть прожив у Львові. Пам’ятаю, перебуваючи на військовій службі, аби «розбавити» порожнечу радянської армії, у вільний час я намагався багато читати, гортаючи сторінки журналів у пошуках ліричних віршів. Я навіть десь щось заучував, виписував в зошит окремі вірші або частини віршів, щоб перечитувати на дозвіллі.

 

ПОНАД УСЕ

Понад усе для мене рідний край,

його свобода, честь і незалежність.

Тих, хто поліг в бою, не забувай

і до землі батьків свою належність.

 

На ціле небо простягнувся стяг,

внизу опершись на лани пшеничні.

Чимало в нас поразок та звитяг,

однак, всі сторінки історії величні.

 

Було ж, і козаки гострили шаблі,

коня кували, щоб в бою не впав,

писали кров’ю пращурам скрижалі,

щоб ворог перед нами відступав!

 

Земля батьків від Сяну й аж до Дону

ножем імперським рвана на шматки.

Без війська нам не вберегти кордону,

Донбас відстоять українські вояки.

 

Карпатський велет спину розгинає,

Дніпрові води крізь граніт течуть,

в степах широких вільний дух витає…

Цю землю давні обереги бережуть!

24-27.01.17

 

Любов до поезії сформувалась в армії?

Ні, я загалом людина творча. Оскільки в шкільній програмі радянської школи прозові твори і поезія були підібрані досить тенденційно, то особливої любові до літератури це мені не додало. Вважаю, що зараз дітям набагато цікавіше вчитися, є широкий вибір творів та необмежені методичні можливості для педагогів. З дитинства любив тримати книгу в руках, часто відвідував бібліотеки (звичка залишилася й до цього часу), в дитинстві зачитувався пригодницькою літературою та охоче заглядав до поетичних видань.

 У Вашому доробку є і білі неримовані вірші, і вірші хайку. В які моменти життя народжується така філософська лірика?

Загалом, поезія – це мінімалізм, насичений символізмом та метафорами. Мені імпонує в цьому плані аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес, він був прихильником скороченої подачі інформації. А хайку – це найбільш концентрована поезія, коли в кількох словах, інколи лише у натяках, треба окреслити почуття. Будучи людиною творчою, зумів свою біолого-географічну освіту проявити у ландшафтному дизайні. А через захоплення японськими садами зокрема та японською культурою загалом, я віднайшов для себе хайку.

 Коли Ви пишете, чи є у Вас певний час доби для творчості? Чи потрібні для цього якісь обставини?  Чи все народжується спонтанно?

Буває по-різному. Наприклад один з моїх віршів «Ріпак цвіте» я написав під час поїздки електричкою. Протягом тривалого часу курсування потяга я бачив поля квітучого ріпаку, був, як зараз, неймовірно погожий день. А ручку з блокнотом я маю при собі завжди. Певного алгоритму побудови віршів не дотримуюсь, але перші рядки, так би мовити зачин, вважаю чи не найголовнішими, адже саме вони спонукають творити римовані рядки.

 

РІПАК ЦВІТЕ

Ріпак цвіте – це просто неймовірно,

неначе з неба сонце пролилось.

Ген аж за обрій жовтим рівномірно

зафарбувати поле довелось.

 

Це гарно так, коли ріпак палає,

а хмари в небі, наче дим, летять.

Звичайно, небезпеки тут немає,

бо ж ріпакові квіти не горять.

 

А пахне як у полі ріпаковім!

Нектар сочиться в краплях золотих.

Лани безмежні в травні пречудові,

і навіть вітер вражено притих…

15.05.2017

Фото з фейсбук-сторінки «Поезія натхнення»

 З Вашої позиції як автора, для кого збірка «В обіймах слів»? Окрім людей, які кохаються в поезії, звичайно.

Оскільки тематика віршів доволі широка, то і збірка для широкого кола читачів. Хоча я б виділив три напрямки: урбаністична поезія, пейзажна поезія та інтимна лірика. Сподіваюсь, підписникам Тернопільського читального клубу мої твори прийдуться до душі.

 

ГАРЯЧА КАВА

Ти зранку каву в ліжко принесла,

з моїх обійм звільнившись непомітно.

Грайливо руку для цілунку подала

і усміхнулася закохано й привітно.

 

Твій аромат з подушки не зникає,

твоє тепло під ковдрою ще спить,

ранкова кава мої губи обпікає,

з тобою в ніч вернутися кортить.

 

Тебе у губи буду цілувати,

за мед вони солодші у стократ.

І навіть всі кавові аромати

не перевершать жінки аромат.

13.06.2016

Розмову провела Анюта Лазорко для ТЧК

Запрошуємо усіх, хто пише чи вже видав книгу, розповідати про свою творчість і доєднуватись до ініціативи Тернопільського читального клубу популяризації книги та читання. Пишіть нам, кого ще ви б хотіли бачити у наших інтерв’ю?