Як часто ви задумуєтесь про інтроспекцію? Про певне занурення у себе, про діалог із минулим, про ті речі, які зазвичай ховаються глибоко всередині вашої власної скрині, яку відкривати вам насправді не хочеться. Ви б змогли це описати ? Я розповім про ту, яка змогла.

20 жовтня 2021 року Софія Ленартович представила свою відеопоезію «Гріхи» із циклу «Голоси».  П’ять хвилин надзвичайної чуттєвості, п’ять хвилин занурення, п’ять хвилин, що тривають набагато довше, бо дуже ніжною луною резонують у скронях ще тривалий період часу. Це надзвичайно красиві візуальні кадри, в які хочеться вдивлятись до кожної деталі, це естетична насолода від голосу, слів, бачень, це мереживо, яке хочеться розглядати.

Щоб краще зрозуміти все полотно, достатньо прочитати що про нього говорить сама авторка у своїх соцмережах:

«Проєкт «Голоси» — серія поетичних фільмів про дорослішання, жіночу силу й чутливість. Це також спроба переосмислити смерть не тільки як фізичне явище, а й як відмирання застарілих уявлень, надуманих страждань та усвідомлення і формування власної ідентичності.

Чому «Гріхи»?

Гріх — своєрідна метафора сорому. Людині властиво залишати щось у тіні: дитячі травми, тривоги, біль, тугу, образи. Словом, усе, що з’їдає зсередини й іноді заважає жити. А що коли проявлення слабких сторін і є силою? Страх боїться називання. Створюючи фільм, авторка намагалася чесно поговорити з собою і зрозуміти власні вразливі місця.

Коли жінка віднаходить у собі джерело сили, то водночас приймає різні іпостасі, що поєднуються у ній. Вона сама обирає, де і яку з них доречно показати. Вона вчиться слухати внутрішній голос та заявляти про нього світові, аби відстоювати власні кордони, цінності, права та здібності.

Відеопоезія «Гріхи» — це розповідь однієї історії мовами пластики тіла, музики та самого тексту. На передній план тут виходять не конкретний сюжет, а сюрреалізм та етнічні мотиви».

Відеопоезія була представлена у межах 9-го Міжнародного фестивалю відеопоезії в Афінах. Також відео переглянули учасники фестивалю-воркшопу для молодих авторів «Прописи» під час вечора мультимедійних поетичних проєктів «Перетікання».

Софія Ленартович не вперше працює із поетичними стрічками. І ми можемо пишатись, адже ці роботи демонструються під час фестивалів та міжнародних конкурсів. Зокрема «Після/After» – цього року Софія брала участь у фестивалі «REELpoetry/HoustonTX»(США) та «9th International Video Poetry Festival» (Греція). Також робота ««ГРІХИ/SINS» увійшла до офіційної програми міжнародного кінофестивалю «Fotogenia», що відбувається у Мексиці.

До речі, у відеопоезії можна спостерігати субтитри. Їх підготував Юрій Ліщук, молодий тернопільський поет, про якого ми недавно розповідали.

Лінії та злами пам’яті складаються у повноцінний візерунок, у якому я все ще чую цю поезію і хочу повертатись, щоб зрозуміти ті речі, про які пише Софія.

Папороть