Можливо саме «Читанку» Володимира Ковцуна разом з Кобзарем Шевченка, Енеїдою Котляревського та іншими українськими творами в якості перевиховного засобу та вивчення мови переможця, будуть вивчати колишні окупанти, водитимуть пальцями по літерах і по складах вимовлятимуть «Чи-тан-ка», «Влад-зьо», «ви-бач-те, будь лас-ка»… А українці хизуватимуться збірками його творів, виставленими в серванті чи в самому центрі книжкової шафи, перед гостями на свята, як колись тішилися наші батьки і дідусі повними збірками класичної літератури. А ми, наразі, поспілкуємося про другу книгу від короля монологів, Владзя.

Чи́танка — одна з перших книжок для читання, що містить доступний дітям пізнавальний і виховний матеріал. Так нам каже Вікіпедія. Чому саме читанка, і як так сталося, що вона стала другою на черзі?
Ну ми всі знаємо, що є читанка тільки для дітей, яка несе пізнавальний і виховний характер, от я і подумав, а чому б не написати для дорослих? Я так дивлюся довкола і розумію, що багатьом дорослим в примусовому порядку треба читати пізнавальну і виховну літературу. Ну тоді хто, як не я маю то зробити. І, звичайно, по першій книзі я бачу, що людям такого треба. Зрештою, відкрию секрет – мою книжку читають навіть люди, які взагалі не читають.
Мені дуже багато пишуть жінок про те, що чоловік ніколи не читав, а тут взяв і кожного вечора сидить, читає і сміється. Свого роду читально-виховна терапія…

Читанка є важливим інструментом у формуванні не лише навчальних, а й життєвих навичок, допомагаючи дітям зрозуміти світ навколо та готуючи їх до дорослого життя. До чого готує читача Ваша «Читанка»? Матеріал, вміщений у книзі, більш розважального характеру чи виховного?
Ну там по всякому. Кожен щось для себе звідти візьме – чоловік, жінка, дитина – там для всіх, про всіх і для кожного. Якщо мене читають у фейсбуці мільйони людей, то і книжку також будуть читати ті самі, що і в інтернеті. Просто вже будуть мати собі на поличці підписану мною особисту книжку. Звичайно там є багато гумору – а куди зараз без нього? Треба ним виводити помалу людей із того депресивного стану, бо це дуже важливо.

Якщо не секрет, який наклад першої книги «Від нервів» вже розійшовся? Чи буде наклад «Читанки» більшим?
«Від нервів» було надруковано вже 10000 книг – розійшлися, як гарячі пиріжки на новорічному ярмарку в Тернополі (звичайно не тільки в Тернополі). І я зараз ще замовив 2000 книг – тому вже буде дванадцять тисяч. Люди беруть, подобається – то чому їм того не дати. Я вам скажу, що моя книжка вже є на всіх континентах. З багатьох країн світу українці мені присилали фотографії на фоні міст, де вони живуть і там дуже багато цікавих: Лондон, Токіо, Сідней, Буенос-Айрес, Чикаго, Каїр, Стамбул, Париж, Рим, Маямі, Сінгапур, Пекін, Ріо-де-Жанейро, Кейптаун… І багато інших. Звичайно, я дуже тішуся, що можу охопити книжкою весь світ… А, і в Підволочиську є в людей моя книжка.

Отже «Читанка» Володимира Ковцуна. Чи можна її рекомендувати ввести у шкільну програму? Яке домашнє завдання Ви як автор задаєте, і чи можна десь підгледіти відповіді?
Коли вийшла книжка «Від нервів» дуже багато вчителів писало мені, що мої оповідання читають дітям, як диктанти на уроках. І казали, що будуть деякі рекомендувати ввести у шкільну програму. Казали, що дітям дуже подобаються такі нестандартні твори, а не заїжджені роками зашкарублі тексти. Тому думаю, що і з «Читанки» і з «Від нервів» таки виберуть для шкільної програми. А чо нє? Звичайно, не все, бо там є і «масні» тексти, як я їх називаю, але вибрати для школярів є з чого.

Тема котів на футболках продовжується. )) Чому знову кіт, а не песик, яких Ви, здається, також дуже любите? Чи зможемо ми побачити на обкладинках наступних книг зображення наприклад сфінкса чи сіамського кота на футболці? І чи варто шукати Вашим фанатам ту саму точку з футболками на підволочиському базарі? ))
Тема котів – це чиста випадковість. Коли я робив фотосесію для першої книжки, то просто прийшов в футболці, на яку не звернув уваги – просто футболка з котом. Сфотографувався, зробив і люди почали писати – як гарно і такий глибокий зміст вкладено в цю фотографію – кіт, який символізує спокій, лежить на планеті і охоплює її своєю лапкою – так само і ваша книжка названа – «Від нервів». Стільки символізму у всьому… Насправді це – випадковість, але, як казав мудрий вчитель Угвей з «Панди кунг-фу»: «Випадковості не випадкові».

У постах в соцмережах Ви іноді пишете про критику «всяких добродіїв з ломом в руках» стосовно Вашої діяльності. Зазвичай болісно реагуєте на такі коментарі? Чи знайшлися вже такі з них, що «прокоментували» вихід другої книги? Кожен з нас стикається час від часу з такими «добродіями», що порадите робити, щоб мінімізувати негативний вплив?
Таких добродіїв також вистачає і я розумію, що це люди, які просто сидять в своїх закопчених смердячих дзюрах і нічого з себе не представляють – просто написати, щоб якось показати, що воно хтось. І таке, як виявляється, в основному безграмотне… Читаєш і думаєш – та вже не ганьбися так на весь світ… Але я до таких ставлюся, як до блаженних. Таких не зачіпати – воно хоче – най скаже, а де воно ще може сказати, як не тут. Нехай. Бідне та й всьо.
Та ми робимо тушонку для захисників, вже більше 170 000 банок було зроблено, не рахуючи ковбас, шинок, сала, паштетів… І навіть це деяких людей нервує: «А чого? А звідки гроші? А ваші тушонки на базарі в Одесі продаються! А я ваше сало бачила на базарі в Хмельницьку» – отаке буває. І шо ти їм скажеш – блаженні.

Ви пишете вірші… Іноді дуже гостро особисті. Чи плануєте ще й збірку поезій?
Можливо буде і збірка віршів – чому б і ні. Люди хвалять, люблять – треба буде – зроблю. Головне, що людям подобається. На все свій час.

Не водися зі мною, я погана людина…
Та й і друг, тобі скажу, такий собі.
Рідко добрий буваю, бо частіше – скотина!
Та й не можу ніяк вгодити тобі!

Не треба тобі мене ближче знати,
Я примножити можу тільки біль.
Я не вмію любити, я лиш вмію пахати!
І на зло буду сипати тільки сіль…

Не люби мене, розвертайся, тікай,
Як залишишся – пропадеш відразу!
Розберу по запчастях тебе, так і знай!
Бо розношу я тільки самотню заразу…

Не підпадаю ні під які стандарти.
Коли між людьми – все одно один…
Я постійно витягую погані карти.
До доби мені також бракує годин!

Не приходь, не люби, не лишайся!
Не цілуй, не тулись і не дихай!
Просто йди, чи біжи і спасайся –
Всі любові мої повиздихували…

В мене очі чорні від туги і смутку,
В мене в грудях – попіл літає,
Щоб забутися часом курю самокрутку
До коричневих пальців – не помагає!

Не треба тобі моєї любові,
Мій мозок дурним фарширований!
Та й слова мої ранять душі до крові,
Тільки їх не читають, кому вони адресовані…
(Володимир Ковцун)

Мало хто не знає, що Володимир Ковцун давно і плідно бере участь у волонтерській діяльності. Часто від волонтерів чую, що донати поступово видихаються. Чи відчули Ви це особисто? І в чому найбільше зараз постає необхідність, якщо говорити про Ваш фронт робіт?
Як я вже казав – робимо тушонку. Звичайно, люди видихаються. Звичайно, що багато зневірилося у всьому, але своїм прикладом я показую, що вірити треба не зважаючи ні на що. Треба триматися і робити все, що в наших силах і навіть більше. Тому вірте… Тільки ваша віра і допомога дасть плоди, і буде перемога.

Отже «Тушонка від Владзя» є, «Мед від Владзя» є, книга «Від нервів» є, тепер ще й «Читанка», традиційне запитання, що далі? Який наступний продукт вийде під Вашим брендом? Тисячі глядачів вподобали відео в соцмережах, де Ви граєте на гітарі. Можливо, наступною буде пісня?
Звичайно, що є пісні, які я написав. Просто не в моєму виконанні. Ви, напевно, не знаєте, то я вам дам послухати. Ось тут вона.

Ну і в майбутньому, звичайно для вас буде пісня і не одна… Як казав вчитель Угвей з «Панди кунг-фу»: «Ще буде і пісня від Владзя – на все свій час».

На Вашу другу книгу вже почався передпродаж. Що це означає і де її можна замовити?
Так – книжка вже продається в мене на сайті і буде вже на руках через 2-3 тижні. Тому, якщо ще хтось не придбав – прошу дуже. Зараз в друкарні повним ходом все друкується, малюється, складається, сушиться і як тільки я привезу книжки додому – відразу повисилаю всім!

Кілька слів від автора учасникам «Тернопільського читального клубу».
Бажаю моїм улюбленим читачам побільше читати і приймати в свої лави чим більше читачів. Адже книжка – це не тільки, щоб читати. Нею можна і підставити ніжку дивана, поставити гарячу сковорідку, розпалити в кухні, вирвати сторінки і перекласти щось скляне в посилці, можна зі сторінок робити самокрутки, коли закінчився папір її можна використовувати, дарувати, в нервах можна розкидати по хаті і багато чого іншого. Тому купуйте книжки і читайте і буде вам щастя. І як казав вчитель Угвей з «Панди кунг-фу»: «Читати – то не в шахмати грати – то треба нерви мати».

Ганна Лазорко для ТЧК