– За першою професією Ви технік-технолог громадського харчування. Чи можна порівняти написання творів зі створенням кулінарного шедевру? Чи працює тут певна технологічна схема, якої варто дотримуватися для досягнення оптимального результату, чи все-таки це непередбачуваний самостійний творчий процес?

– За першою професією я рахівник колгоспу. Півтора роки пропрацювала і зрозуміла, що це не моє. Друга професія – технік-технолог хлібопекарного і кондитерського виробництва (цукерки, вафлі, печиво), а працювати довелося в громадському харчуванні й самостійно навчатися на кондитера і кухаря. Посади вимагали мати розряд, але кондитерське виробництво – це любов на все життя. Колись весільні торти, зроблені моїми руками, були найкращими в місті. Це творчість, яка відразу кидається в очі, й за короткий час отримаєш результат.

Написання творів – це довгий процес, і, щоб почути думку читача, треба довгенько чекати. Для створення кулінарного шедевру потрібно прикласти фізичну працю, а для літературного – ще і мізки.

– Більшість Ваших творів мають соціально-побутову складову. Скажіть, будь ласка, історії у Ваших творах частіше вигадані (або створені на основі актуальних проблем у суспільстві), чи все-таки конкретні, з життя? Якщо друге, то яким чином вони потрапляють під Ваше перо?

– Герої моїх романів у переважній більшості мають своїх прототипів, оповідання стовідсотково написані з реальних людей. У романі «Дві обручки» висвітлені події, які я хотіла донести до людей центральних і східних областей України, і мені це вдалося хоча б для тих, хто читає. Після виходу перших трьох романів мені люди почали пропонувати історії свого життя, цікавіші я відбирала і брала на опрацювання. Розповідь можна вмістити на одному аркуші паперу, а щоб написати з неї роман, треба володіти неабиякою фантазією і мати знання з психології людини. Мені подобається досліджувати причину, що спонукала людину до вчинку, яке навколо неї оточення. Моя професійна робота була пов’язана з людьми, тож у мене великий життєвий досвід.

– У своєму блозі Ви зауважуєте, що поштовхом до письменницької діяльності стала економічна необхідність, але ж і без натхнення, погодьтеся, творити непросто. Як заряджаєтеся настроєм до написання, де берете натхнення, і що таке натхнення для письменниці Ніни Фіалко?

– У першу чергу на мене сильно вплинула економічна криза дев’яностих, бо я залишилася без роботи, без заощаджень і здоров’я. Мені здалося, що життя вже на межі. Виникла ідея залишити про свій рід письмову згадку для нащадків. Моя депресія тривала тоді, коли в Тернополі відбувався масовий виїзд заробітчан за кордон. Мені здавалося, що це явище тимчасове і про нього скоро забудуть. Історія родини зі «Зламані жоржини» надихнула мене написати про неї, і це стало початком моєї творчої діяльності.

Про настрій і натхнення, мабуть, треба питати в поетів. У прозаїка – це обрана тема, а надалі щоденна кропітка праця в свята і будні. Правда, бувають дні, коли «не хочу» сильніше за «не можу».

– Згідно досліджень, більше читають в Україні саме жінки – 44% (чоловіки, відповідно, – 31%). Чи орієнтуєтесь Ви при написанні твору на соціологічні дані, чи пишете рівно те, що на серце лягло?

– Це загальне дослідження, в мене такого нема. Перші мої твори хтось охрестив як «жіночі», а я вважала, що пишу не тільки для прекрасної половини, бо жінки і чоловіки взаємозалежні. В романах «Кохання з першого погляду» та «Обірвана струна» головні герої – чоловіки. Просто чоловіки мають менше часу для читання. Звідки беруться сюжети? Письменники знають, що головний посил дається «зверху», і кожен виконує свою місію, висвітлюючи ту чи іншу тему. В голову поступає інформація, яка поступово розвивається до якогось масштабу і починає «мучити», поки не викладеш на папір. Не можеш вгадати наперед – сподобається це читачам чи ні. Тож все в Божих руках.

Фото зі сторінки Ніни Фіалко у Facebook

– Дозвольте привітати Вас із виходом нового роману «Колискова для Софії». Із соцмереж знаю, що багато Ваших прихильників з нетерпінням чекали на черговий Ваш твір, також є вже перші відгуки саме на «Колискову для Софії». Отже, чому тема сурогатного материнства? І чому саме зараз?

– Дякую за вітання. Мабуть, той же посил «зверху». Я не медик, тому почала збирати матеріал в інтернеті. Дехто соромиться признаватися, чим заробляє на хліб чи канапку з ікрою. Тема сурогатного материнства в Україні набирає загрозливого характеру. В гонитві за прибутками окремі ділки втоптують моральні цінності в багнюку і або не знають, або не розуміють, що торгувати дітьми – це смертний гріх. Ця тема закрита для суспільства, то, може, хоч через художню літературу вдасться достукатися до влади і до молоді. Суспільне явище виникає там, де є підґрунтя. В романі в центрі уваги матеріальний і психологічний стан жінок, які наважуються брати участь у програмі сурогатного материнства.

– Про що більше книга «Колискова для Софії»: про сурогатне материнство як суспільне явище, чи про внутрішній світ головних героїв, чи то пак героїнь?

– На жаль, Україна стала меккою сурогатного материнства. Майже у всіх країнах це заборонено, лише в нас узаконено на державному рівні. Держава не соромиться продавати здорових українських дітей за кордон, собі залишає бракованих – немічних і хворих.

– У суспільстві є нормою допомога ближньому; чеснотою вважається зробити для іншої людини те, що вона сама для себе зробити не в змозі. Чому, на Ваш погляд, часто думки кардинально змінюються, коли мова заходить про сурогатне материнство?

– Допомагати чи заробляти на цьому гроші? Не хочу, щоб у вас склалася думка, що я проти сурогатного материнства. В медичній науці стався великий прорив і недооцінювати його не можна. Сурогатне материнство дає шанс багатьом бездітним парам відчути щастя материнства. Дитина з пробірки тепер є доступною, і не потрібно їхати за кордон. Про моральний аспект можна дискутувати, бо в людей і релігієзнавців різні погляди на цю тему.

– Як Ви вважаєте, чи змінилася б думка більшості, якби сурогатне материнство було безкоштовним? Лише за обопільним бажанням сурогатної матері і бездітної пари?

– Це проблема окремих людей, і вони можуть вирішити її за обопільною згодою, але не за гроші. Суспільство швидко звикає до будь-чого і невдовзі не надаватиме цьому явищу великого значення.

– Чи погоджуєтеся з думкою, що попит формує пропозицію і етична відповідальність більшою мірою лягає саме на замовників?

– Всякий попит формує пропозицію. Замовники лише шукають дірки у законодавстві, щоб скористатися цим і заробити великі кошти на людській біді. Відповідальність лежить на державі, яка доводить людей до зубожіння і змушує переступати етичні та моральні межі. Відповідати за гріхи доведеться колись, а красиво жити хочеться сьогодні.

– Поряд з такою гострою суспільною темою, чи є в романі місце для кохання?

– Що ж би то був за роман, якби в ньому нічого не писалося про кохання? Ми звикли думати, що діти народжуються переважно з великого кохання. Але практика доводить, що це не завжди так. У моєму романі привертається увага читачів на те, чи отримують належну любов діти від сурогатних матерів.

– І моє постійне запитання: кому, на Вашу думку, варто прочитати «Колискову для Софії»?

– Я вважаю, що ця книжка буде цікава і корисна для всіх читачів, та особливо для молоді, де ця тема на слуху. Мрію, щоб її прочитали законодавці й зробили відповідні поправки до закону, який би забороняв торгувати українськими дітьми по всьому світу.

– Як і де можна придбати книгу «Колискова для Софії»?

– До травня ексклюзивне право на продаж мають лише магазини від Харківського видавництва КСД. Надалі й по іншій мережі магазинів. У Тернополі замовили в «Домі книги», а бажаючі придбати, які мешкають далеко, зможуть замовити з автографом і в автора.

– Кілька слів для підписників «Тернопільського читального клубу» від письменниці Ніни Фіалко.

– Читачам клубу бажаю міцного здоров’я, не втрачати інтересу до читання, бо воно запобігає ржавінню мізків і допомагає шукати вихід із нестандартних ситуацій. Мусимо все життя вчитися. З нетерпінням чекаю відгуків, щоб зрозуміти, чи вдалося досягти тієї мети, яку ставила перед собою. Гарного всім дня!

Анюта Лазорко для ТЧК