Вона першою на міжнародному рівні підняла питання голодомору, захищала сотні людей і була ревною феміністкою. А ще довела, що політика – це жіноча справа. Про цю багатогранну жінку так мало знають, але точно варто говорити більше.

Минає 129 років від дня народження Мілени Рудницької (1892-1976), відомої української громадсько-політичної діячки, письменниці, журналістки.

Дитинство та юність

Народилася Мілена Рудницька в м. Зборові (тепер Тернопільська обл.), у сім’ї нотаріуса. Закінчила класичну гімназію у Львові, згодом навчалася у Львівському і Віденському університетах на філософському факультеті, написала докторську дисертацію на тему «Математичні основи Ренесансу», але, поринувши в світ громадської роботи, не захистила її. 1923 року здобула другий диплом – викладача педагогіки і дидактики.

Професійна діяльність

Працювала вчителькою гімназії і семінарії у Львові (згодом – Високий педагогічний інститут), проте відмовилась від педагогічної кар’єри, повністю присвятивши себе політичній і громадській діяльності. Ще 1919 році вона активно включається в український жіночий рух, ставши його провідником, закладає ідеологічні підвалини, виступає за повсюдне створення організацій українок. Спочатку вона – член Управління, а з 1928 і до початку Другої світової війни – голова Союзу Українок у Львові (з 1934 – світового об’єднання цієї організації).

У 1936—1939 — учасниця президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директоркою Українського Допомогового Комітету[4]), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частина діяльності Рудницької присвячена журналістиці. У 1918 входила до редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редакторкою двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністські й виховні теми.

Під її головуванням Союз Українок став великою впливовою організацією, яка об’єднувала 82 повітові філії, 828 сільських гуртків і налічувала понад 45 тисяч членів (25% українських сіл у Галичині мали гуртки Союзу Українок). У кінці 1920-х років Мілена Рудницька активно включається в політичне життя Галичини.

Міжнародні досягнення

Разом зі своїм чоловіком, адвокатом і журналістом Павлом Лисяком вона була одним із засновників і провідних діячів Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), брала діяльну участь у роботі цієї найбільшої української політичної партії у Галичині й Польщі. Була послом (депутатом) від УНДО у польському Сеймі (1928-1938).

Крім цього, Рудницька була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931 року, домагаючись розгляду порушень Польщею гарантій прав національних меншин взагалі, а терору й пацифікацій зокрема. Її аргументи були настільки сильні, що англійська делегація запросила її відвідати Лондон і поінформувати Нижчу палату Парламенту про становище українців у Галичині. Про це також вона доповідала у Королівському інституті Закордонних справ перед представниками впливових кіл Англії. Їздила до Рима (Італія тоді була членом комісії меншин Ліги Націй), зустрічалася з Муссоліні.

Вона вела також і антикомуністичну діяльність, розкриваючи правду про голод в Радянській Україні. З 1939 року Мілена Рудницька перебралася на Захід. Мешкала у різних європейських країнах та США, а з 1959 і до кінця свого життя продовжувала активну громадсько-політичну, видавничу та наукову діяльність у Мюнхені. Була однією з засновниць у 1948 році Української національної ради та її представництва в Швейцарії, директором Українського комітету.

У роки Другої Світової війни вона врятувала понад 500 українських родин з Чехо-Словаччини, сприяючи їхньому переїзду на Захід.

Похована у Мюнхені. У 1993 році перепохована у Львові в родинній гробниці на Личаківському цвинтарі, поле № 54. На честь Мілени Рудницької названо 56 курінь УПЮ, який у 2015 році став найкращим куренем року у станиці Івано-Франківськ.

Творчиий  доробок:

  • «Українська дійсність і завдання жінки» (1934),
  • «Західна Україна під більшовиками» (1958),
  • «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963),
  • «Невидимі стигмати» (1970, про патріарха Йосифа Сліпого)

 

Джерела:

  1. Інтерв’ю з Мартою Богачевською-Хомяк (https://web.archive.org/web/20061014151013/http://www.fulbright.org.ua/62_2_u.html)
  2. Марта Гавришко. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське «Кухня-Церква-Діти» не для нас // Історична правда. — 2010. — 29 грудня. (https://www.istpravda.com.ua/articles/4d1b2eeed4e08/)
  3. Мілена Рудницька. До моїх товаришок праці // Діло. — 1938. — 9 липня. (https://zbruc.eu/node/9922)