У свій час в рубриці «Забуті імена» ми вже публікували матеріал про презентацію у Тернополі автобіографії всесвітньовідомого письменника родом із села Буданів, що на Теребовлянщині Соми Морґернштерна «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» Видавництва 21, яку переклала Галина Петросаняк.

Зараз, безперечно, твориться новий історично важливий етап становлення України, і з огляду на це все більше українців і не лише цікавляться нашою історією. Саме тому хотілося б ще раз звернути увагу на книгу «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині». Галина Іванівна люб’язно погодилася відповісти на наші запитання.

Галина Петросаняк — уродженка Івано-Франківщини, авторка збірок поезій, оповідань, перекладачка  та есеїстка.  Її вірші перекладалися німецькою, англійською, чеською, польською та білоруською мовами.

– Галино Іванівно, чи перегукуються події зі спогадів Соми Морґенштерна з теперішнім часом?

У книжці “В інші часи. Юні літа у Східній Галичині” описане дитинство автора, а це час до Першої світової війни, мирний час, коли і співіснування трьох основних народів у Галичині й на Поділлі було відносно мирним. Але, як Ви правильно сказали, Сома Морґенштерн теж постраждав від наслідків воєнних дій (під час Першої світової війни втратив брата Самуїла: він помер у російському полоні, а мати і сестра загинули під час Другої світової у концентраційних таборах), автор сам брав участь у воєнних діях і неодноразово був біженцем.

– Чи було щось, що вразило Вас найбільше у побуті тогочасних галичан?

У Соми Морґенштерна була чудова пям’ять, і навіть по шістдесяти роках, пишучи свою книжку в Америці, він точно пригадує деталі свого дитинства. У мене є кілька улюблених історій, перша з них — історія про начебто золоту пір’їну, яку пропонує на продаж селянам єврейський гендляр, що видає себе за християнського “апостола”. Або чудова історія про візит греко-католицького єпископа (мабуть, це був Андрей Шептицький) до села на Тернопільщині й про те, як шкільний хор, у якому співав і малий Сома, співає для єпископа, а потім хористи отримують у дарунок іконки. Сомі,  єврейському хлопчикові, не можна торкатися ікон, виникає конфузна ситуація, але її тактовно згладжують. Цінні з точки зору історії й мистецтвознавста розповіді про приїзд до Тернополя театральних труп, у тім числі й українських. У книжці є безліч надзвичайно важливих і цікавих деталей із повсякденного життя сто двадцять років тому.

 – Автор у спогадах описує дитячі роки і згадує односельців: поляків, євреїв, українців… Яким було багатонаціональне життя західних регіонів України?

Він не просто згадує, а дуже пластично описує своїх краян різних національностей. З великою любов’ю розповідає про свою годувальницю, молоду українську жінку Доню, завдяки якій першою мовою життя для Соми Морґенштерна стала українська. Через це, як він казав, пізніше усіма доступними йому мовами, — а таких було вісім — він говорив з українським акцентом. Дуже пластично описані гімназійні вчителі різних національностей, серед яких були й українці, наприклад, викладач математики Садовський. Щодо співжиття, то Сома Морґенштерн пише про це так: “У  Галичині було близько семи мільйонів мешканців: три мільйони поляків, три мільйони українців і мільйон євреїв. Звісно, ці цифри приблизні. Панівною нацією були, звісно ж, поляки… Євреї за націю не визнавалися. У Галичині поляки мали владу, тому мільйон євреїв вони приписували до польської нації. Через це польська нація утворювала більшість, це дозволяло полякам утискувати як українців, так і євреїв”. Українці були, на жаль, найслабшою, найбільш дискримінованою ланкою, і Сома Морґенштерн це теж не замовчує.

– Письменник згадує про великі й дрібні події того часу: перший селянський страйк в одному із сіл, прокладання залізничної колії, перший політ аероплана над Тернополем, приїзд до Тернополя сенсаційного цирку Буффало Білла, неймовірно захоплюючі театральні вистави… Як Ви вважаєте, що втратили ми (радість новизні, простота але величність подій, природність спілкування…), як нове покоління українців, і чому так сталося?

Ми живемо в інформаційну добу, потоки інформації дуже пришвидшили час і зробили людей нечутливими до багатьох речей. Ми не встигаємо рефлексувати усе, що відбувається, його занадто багато. Це, звичайно, притуплює сприйняття. Але кожна молода людина повинна навчитися відрізняти важливе від менш важливого, цінне від поверхового, добре від злого. Так було в усі часи.

 – Кому буде цікаво прочитати книгу «В інші часи» Соми Морґенштерна, а кому Ви б порадили з нею обов’язково ознайомитися?

 У передмові до видання я писала, що книжка буде цікава історикам і краєзнавцям. Стільки деталей із повсякденного життя краю кінця XIX — початку XX століть не знайдете у жодній науковій праці. Атмосфера співжиття різних народів, суспільні зв’язки — усе це в книжці як на долоні. Чимало педагогічних аспектів, отож книжка буде цікава вчителям, дослідникам педагогіки й школи, а також дослідникам релігійного життя, церкви. Але перш за все твір має що запропонувати широкому колу читачів, які просто люблять захопливі й з гумором розказані історії. Книжка написана легко, у ній багато гумору, мудрості, поживи для роздумів.

 – Друк книги спричинив шквал позитивних відгуків і на сам твір, і на Вашу роботу, як перекладача. Чи можемо очікувати в майбутньому щось у стилі «В інші часи» Соми Морґенштерна або «Ось іде людина» Александера Ґранаха (книга вийшла також у Вашому перекладі)?

 Дуже рада, що книжка сподобалася, що її читають. Саме це було моєю метою, коли запропонувала видавництвові Книги XXI видати її. Над перекладом працювала з великим задоволенням. Маю привілей перекладати те, що мене захоплює. Минулого року вийшла ще одна з моїх улюблених книжок, яку я запропонувала для видання й переклала: роман швейцарського автора Андре Камінського “Наступного року в Єрусалимі”. Його дід і мати походили зі Станиславова, теперішнього Івано-Франківська, про який ідеться в першій частині роману. Цей твір читачів теж не розчарує, я впевнена. Зараз перекладаю чудовий роман Лео Перутца. Дія відбувається в Празі 16-17 століть. Надзвичайно цікава, дотепна й сповнена мудрості книжка.

 – Яким книгам віддає перевагу сама поетеса, есеїстка та перекладачка Галина Петросаняк?

Про це можа здогадатися, переглянувши список книжок, які я переклала. Надаю перевагу книжкам, котрі є поживою і для розуму, і для серця, в яких є любов до життя й людей, гумор, життєва мудрість, людяність. Часто це так званий нонфікшн: автобіографії, біографії, історичні документальні романи, як от книжка Еразмуса Цеклера “Ви мусите жити” про німецьку громаду Станиславова.  Але це може бути й хороша белетристика, якщо автор любить світ і людей і справді вміє послуговуватися мовою.

 – На вашу думку (уявімо на хвилинку, що він міг би це зробити), як прокоментував би сам Сома Морґенштерн сьогоднішній стан речей, події в Україні та світі? Як описав би їх?

Сома Морґенштерн добре знався на історії України й був свідомий того, яку істричну несправедливість мусять терпіти українці, чия земля була розділена між кількома державами. Він добре знав українську літературу, в книжці кілька разів згадує, наприклад, Шевченка, а також Гоголя, зауважуючи, що “найбільший російський романіст був українцем, який асимілювався”. Морґенштерн, чудовий знавець музики, знав, наприклад, звідки черпав Чайковський матеріал для своєї симфонії. Письменник не мав жодних ілюзій щодо комунізму й Росії. Він добре розумів шовіністичну природу Російської держави й імперскість росіян, а тому однозначно сьогодні був би на нашому боці, допомагав би європейцям чи американцям розгледіти потворне обличчя рашизму. Сома Морґенштерн був українським євреєм, подолянином, його автобіографія, як і його романи, з емпатією відображають історію нашої землі, розширюють горизонти і надихають.

Ганна Лазорко для ТЧК