Коковський Франц Михайлович — український правник, суддя та юрист, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна»членами якого також були В. Старосольський, Л.Цегельський, Є.Косевич, Б.Лепкий, С. Томашівський, О. Барвінський та інші.

Народився у бідній ремісничо-міщанській сім’ї, початкову освіту здобув у місцевій школі та Бережанській гімназії (1898) де вже брав участь у підпільному гуртку. Також у Бережанській гімназії входив разом з З. Оруном та Михайлом Західним до редакційного комітету рукописного гімназій­ного журналу «Поступ», а також журналів «Небелнці» та «Зірка». Навчався на філософському (1906-1907) та юридичному факультеті (1910-1911) Львівського університету (перерва в навчанні сталась внаслідок виключення Франца за участь у студентській демонстрації проти полонізації вищих шкіл; деякий час навіть провів в ув`язненні), а також Грацькому та Чернівецькому університетах (1907-1911). З 1907 року до вересня 1939 — беззмінний голова повітової спілки «Рідна школа», яка працювала над вирішенням проблем освіти українського населення (початкова школа, середнє шкільництво, вища школа), та наданням моральної і матеріальної допомоги учням і студентам. Сам будучи студентом активно співпрацював у газеті «Громадський голос», де друкував свої перші поетичні твори а також статті радикального спрямування, зокрема «Голодовий страйк у львівському університеті (справозданє учасника)» (1907. – 26 лют.) про переслідування, арешти та знущання з українських студентів Львівського університету за участь в антипольській демонстрації у січні 1907 р. Починаючи з 4 лютого 1903 року, з часу опублікування в «Руслані» дебютного вірша Ф. Коковського «В хвилі розлуки» (завдяки підтримці літературних наставників Богдана Лепкого та Андрія Чайковського), його твори  друкували багато часописів: «Руслан», «Діло», «Буковина», «Руська хата», «Дзвінок», «Бджола», «Громадський голос», «Рідна школа», «Розвага» та ін. Видає поетичні збірки «Сердечні струни» (1907) та «Настрої» (1909), «Малим другам» (1909). Неопублікованими залишилися поема «Богдан Хмельницький» (1904), балада «Над озером» (1906), збірка сонетів і терцин (1905). У 1909 році видав популярну біографію «Оповідання про Тараса Шевченка».

За часів ЗУНР Ф. Коковський — міський комісар Козови; згодом на державній службі адвоката у Бережанах (1921), там же з 1926 року на громадських засадах опікувався Бережанським міським музеєм. З його ініціативи був створений історико-етнографічний музей «Лемківщина» в м. Сянок. Займав посаду повітового судді у Підгайцях біля Бережан (1925-1928), а в 1928 — окружного судді у місті Сянок на Лемківщині (сьогодні Республіка Польща) де започаткував культурне товариство «Лемківщина» (1930) та музей Лемківщини (1930). Позбавлений посади польською владою (1934), він із сім’єю повернувся до Бережан, де працював адвокатом і з 1912 беззмінно очолював філію українського галицького господарського товариства «Сільський господар». У 1936 — співзасновник музею А.Чайковського.

У 1930-х роках почався другий етап у творчості Ф. Коковського — письменника-реаліста, дотепного оповідача. «Забуті могили», «Назва сіл у Сяніччині в XV столітті», «Назви сіл Ліського повіту», «Історія села Карликова», «Пам’ятки старовини на Лемківщині», «Старі церкви на Лемківщині», «Стара лемківська коляда», «Писанки на Лемківщині», «Домашній промисел та торгівля у лемків». В цей період виходять оповідання «В горошні дні. Веселі оповідання» (1931), «Вчорашні дні» (1931), «Людська вдячність та інші веселі оповідання» (1934), «Юнацькі серця» (Львів, 1934), «Людська вдячність» (1934), наукові розвідки «Слідами забутих предків. Оповідання з минулого Лемківщини» (1935), «За землю. Лемківська повість» (1936), «Лемківська слава» (1937), «Східними межами Лемківщини», «Історія культурного руху на Лемківщині» – яскрава грань творчої біографії – численні дослідження з етнографії, діалектології і топоніміки лемків, а також літературно-критичні статті про творчість своїх сучасників.

 

  Фото з електронної бібліотеки “Чтиво”

Не випадково для прози та публіцистики Франца Коковського провідною стала ще одна актуальна тема — стрілецька. Її продиктувало саме життя. Він видав кілька книжок про подвиги дітей у битвах січовиків проти більшовицько-денікінських армій, збирав документальні матеріали, спогади про історію січового стрілецтва і надрукував багато статей на цю тему.

У 1939 готував повість за мотивами леміквського життя  під назвою “Марія”, якій не судилося бути закінченою… Уночі проти 24 грудня його разом із сином Степаном та іншими діячами Бережан заарештували і повезли до вязниці у Тернопіль. Франца Коковського було звинувачено як соціально-небезпечного елемента та піддано тортурам. На слідстві він своєї вини не визнав і спростував звинувачення, адже воно грунтувалося лише на тому, що у суді він захищав селянина, якого польська влада підозрювала у зв’язках з ОУН. 9 вересня 1940 р. о 10:30 від тортур і виснаження він помер. Причиною смерті вказано хронічний бронхіт та міокард. Вже після цього, 25 жовтня, йому було винесено вирок – 8 років виправно-трудових таборів. Сина Степана було страчено у червні 1941 р. у тій таки тюрмі Тернополя.

Франц Коковський був посмертно реабілітований 14 квітня 1989 року.