Грудень за вікном невпинно закінчує свій біг, а з ним і старий рік, проте, він все ще не дає сповна відпочити, домішуючи у наші келихи святковий клопіт. Якщо ви вже втомились, і навіть книги не дають вам енергії та ресурсу для відпочинку, то сьогодні ми вам розповімо про книги, що надихнули кіно. Побутує думка, що фільми не надто розвивають уяву, адже вона працює з уже готовими об’єктами та о́бразами. Окрема тема –  порівняння книги та фільму, а також безкінечні суперечки із друзями та знайомими стосовно цього. До речі, виставка книг, що надихнули кіно, відбулась минулого місяця у ТОУНБ, що надихнуло і мене теж розповісти вам про них, тим більше, що саме сьогодні 28 грудня – Міжнародний день кіно.

Нашу чорнильну виставку відкриватиме книга Станіслава Лема «Соляріс».  Думаю із творчістю польського фантаста ви хоча б умовно знайомі, проте коротка анотація нікому не завадить. Дія роману «Соляріс» відбувається в далекому майбутньому. Розповідь ведеться від першої особи – доктора психології Кріса Кельвіна, який прибув на станцію біля планети Соляріс, покритої океаном – своєрідною мислячою істотою, втім зовсім чужою для людського розуміння. Роман було надруковано у 1961 році, а вже у 1968 за його сюжетом зняв фільм Борис Ниренбурнг, проте він залишився непоміченим. Роман любили, на нього давали відсилки інші автори, за його сюжетом зняв свій фільм Андрій Тарковський.

Ілюстрація видавництва “Навчальна книга – Богдан”

Фільм мав однойменну назву, і зараз, на хвилі любові до Тарковського покоління постмодерну, знову відроджується. Фільм справді крутий, пронизаний поетичним письмом Тарковського, глибиною та проникливістю. Підіграло Тарковському і те, що у 1968 році вийшла «Космічна Одіссея» Стенлі Кубрика.

Якщо не вдаватись до деталей, то варто зауважити, що Тарковський зрозумів «Соляріс» саме так, як показав це на екрані. Лем же писав його під іншим кутом. І наче всім усе зрозуміло, проте це зчинило ворожнечу між митцями. Згодом Лем говорив про фільм: «Взагалі Тарковський зняв не «Соляріс», а «Злочин і кару».
На мою думку, тут взагалі немає сенсу сперечатись. Хоча фільм знятий за мотивами книги, він вийшов повноцінною авторською картиною, тому це два шедеври, які не варто порівнювати між собою, а краще сприймати як два окремі твори.

Давайте перейдемо до наступної книги та фільму, а саме до роботи Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі». Тут ситуація з авторством в принципі не краща, але про це пізніше. Книжка передає досвід роботи автора у психіатричній лікарні, де проводили так звані «ЛСД-сесії» та досліди з використанням наркотиків. Книга зібрала чимало відгуків та увійшла до рейтингу найзнаковіших книжок. Окрім «галюциногенної Америки» Кен Кізі говорить у своїй книзі про боротьбу із системою, про сильних людей та цінність життя.

Ілюстрація видавництва “КМ-Букс”

Фільм теж не відстає у нагородах та схваленнях. Його режисером став Мілош Форман.  Картина отримала цілих 5 нагород на церемонії вручення Оскару і навіть отримала назву «блискучого прикладу кінематографічного театру».  Форман дозволяє своїм героям виходити за межі інтер’єрів, він руйнує «четверту стіну», показує реальний, живий світ за вікном. Але все це супроводжувалось і певними змінами у сценарії.

Письменник Кен Кізі все життя зневажав екранізацію свого головного твору – фільм Мілоша Формана «Пролітаючи над гніздом зозулі», і навідріз відмовлявся його дивитися. Якось, щоправда, він випадково натрапив на це кіно, перемикаючи канали. Картина здалася йому непоганою… Але як тільки Кізі зрозумів, що дивиться, миттєво схопився за пульт. Отака от історія.

Справа в тому, що у Формана ідея схиляється більше до демонстрації алегорії тоталітаризму, а у Кізі – до прояву свободи. В будь-якому разі, що й фільм, що й книга –  істинно геніальні, і теж постають повноцінними окремими творами мистецтва.

І останньою сьогодні ми розглянемо книгу та її екранізацію «Гордість і упередження» Джейн Остін. Це дійсно класична класика 😊. Мабуть вже всі чули про містера Дарсі та Елізабет. Історія про звичаї, про кохання та розчарування, про стіни гордості та їх подолання, про дві сильні особистості. Картина показує життя дворянства у 19 столітті та є «прабабцею» більшості жіночих романів.

Ілюстрація видавництва “FOLIO”

З екранізацію тут все краще, як мінімум тому, що авторки вже немає серед живих. Як би це жорстоко не звучало, проте в даному випадку автор фільму може сміло показувати свою інтерпретацію і не перейматися думкою автора книги.

Твір був неодноразово екранізований і у 1940 році, і у 2005, і серіальна версія у 1995, і навіть знятий за мотивами книги фільм «Гордість і упередження і зомбі». Однією з найкращих екранізацій вважається шестисерійний, однойменний телесеріал 1995 року, проте найбільш відомим є фільм 2005 року за участі Кіри Найтлі. Кінофільм відзнятий британським режисером Джо Райтом. Номінований на премію Оскар в чотирьох категоріях. Він постає перед нами справді дуже трепетною історією кохання та перешкод, глядач вірить у кожну емоцію та кожен поворот подій. Якщо ж ви фанатієте за вінтажем, то версія книги 1940 року теж втілить ваші очікування, а якщо хочете більше деталей, то раджу глянути серіал 1995 року. В будь-якому разі ви знайдете те, що найбільше любите.

Такою була груднева добірка, і я сподіваюсь, ви знайшли для себе і що почитати, і що переглянути. Наступного разу з цією рубрикою зустрінемось у січні – розповім ще більше цікавих картин.

Папороть