«Аби написати роман потрібно декілька місяців щоденної праці за комп’ютером. Найважче даються перші сторінки, але коли є сюжет – не відпускає до останньої крапки», – так про творчі залаштунки розповідає тернопільська письменниця Ніна Фіалко. ЇЇ романи люблять за простоту й легкість, їх зачитують до дірок і просять писати ще. Авторка у своїх творах розповідає правдиві історії сусідів, далеких родичів і знайомих. Та ті про це навіть не здогадуються. Нині у творчому доробку 76-річної Ніни Фіалко вісімнадцять книг. Минулого року за роман «Холодний вітер перемін» письменницю нагородили літературною премією Уласа Самчука.
Про нещодавно видану книгу «Нерівний шлюб», про реальні історії, описані в книгах та їх спів пережиття розповіла Ніна Фіалко
«Нерівний шлюб»
Збірка повістей та оповідань «Нерівний шлюб» у видавництві «НК – Богдан» вийшла друком напередодні останнього Форуму видавців у Львові. Після завершення роману «Холодний вітер перемін» я відчувала фізичне виснаження і відразу братися до чогось нового не було натхнення. Щоб не сидіти без діла, вирішила впорядкувати коротку прозу, написану протягом кількох років. Деякі оповідання свого часу були вже надруковані в журналах «Літературний Тернопіль» та «Подільська толока», але тиражі цих часописів малі й недоступні для багатьох моїх читачів. Ті, що вже «присіли» на мої твори, хотіли б щомісяця читати щось нове і з нетерпінням чекають виходу нового твору.
«Знайомі, далекі родичі не здогадуються, що увійшли в історію»
Кожне оповідання чи повість написані з реальних подій і герої мають своїх прототипів. Це історії моїх знайомих, далеких родичів і навіть сусідів, але вони моїх творів не читають і навіть не здогадуються, що вже увійшли в історію. Якщо й прочитали, то, може, частково впізнали себе. Адже люди себе оцінюють трохи краще, ніж про них думають інші. Я сподіваюся, що таким чином даю багатьом побачити себе з боку. Коли вже вирішила, що треба упорядкувати написане раніше, з’явилася тема для двох повістей сучасної тематики – «Брат за брата» і «Нерівний шлюб». Вони були написані за короткий термін.
«Не кожна почута історія проситься на папір»
Не кожна почута історія проситься на папір, але деякі зачіпають за живе і хочеться ними поділитися з читачем. Мені важче даються новели, бо я люблю проблеми висвітлювати розлого, щоб легше читач сприймав написане. Це що Богом дане, те й письменник використовує. Деякі автори, назбиравши написаного на брошуру, поспішають видати, щоб збільшити кількість виданих книжок. Я завжди сповідую принцип, що проза має бути повнометражною книжкою, бо читачі часто нарікають: «дуже швидко закінчився текст, пишіть більше».
«Перші емоції завжди цінніші»
Кожен сюжет проживаю під час роботи, а після завершення твору ще жодного разу не виникало бажання переписати чи щось змінити в ньому. Вважаю, що перше враження і перші емоції завжди цінніші, за переосмислені потім. Можливо це лише в мене так, бо багато читачів кажуть, що після повторного прочитання моїх творів враження кращі та яскравіші. Це тому, що перше прочитання наздоганяє сюжет, а наступне – через якийсь час – дає можливість детальніше познайомитися з героями та оцінити їхні вчинки. В миті поганого настрою, коли сон десь заблудився, герої моїх книжок у думках виринають часто. Щоб менше гризтися своїми проблемами, думаю про них і тоді заспокоююсь.
«Улюблена» з вісімнадцяти написаних
В автора кожна книжка як дитина. Всіх люблю і, як часто буває в багатодітній родині, деколи плутаю імена героїв. Мабуть, тому, що вже прогресує старечий склероз. Але варто згадати сюжет і герої оживають. Знакова і найбільш вистраждана для мене «Родинні гріхи», бо вона є частково біографічна і весь її сюжет я пропустила через серце не один раз. Коли починаю писати роман, то під час роботи я живу в тому часі, який описую, й вхожу в роль кожного героя. З ними сміюсь, хвилююсь і плачу, бо ніби відчуваю, що вони колись також переживали подібні емоції.
«Зачитують до дірок»
До певного часу мої книжки видавалися у м’якій палітурці, але після 20-30 прочитань (деякі 65!) перетворюються на купку зшитого і склеєного скотчем паперу. Бібліотекарі неодноразово зверталися до видавництва з проханням поміняти палітурку. Вже майже рік всі книжки виходять у твердій палітурці. Книжки привабливі, але тепер поступають скарги від окремих читачів на значне їх здорожчання. Нині все виросло в ціні й видавництва не розкошують, ще коли й державної підтримки нема. У карантинний період зріс попит на книжки й видавець, враховуючи злиденність населення, знизив ціни на деякі мої твори.
Книги перевидають
Кожен письменник мріє про велику аудиторію читачів, тож і я хочу, щоб мої твори вийшли за межі Західної України. Обласні бібліотеки мають мої твори, а в глибинку мої твори мало доходять, бо видавництво «НК – Богдан» спеціалізується переважно на шкільній і дитячій літературі. Для реалізації художньої літератури в нього менше можливостей, тому потрапити зі своїми творами на Східну Україну шансів мало. Харківське видавництво КСД раніше пропонувало співпрацю, але наважилась я лише минулого року. Радію, що саме роман «Дві обручки» впав їм в око і він вже набуває популярності на теренах інших областей України. Недавно перевидали роман «Кохання з першого погляду», тож, чекаю відгуків від постійних читачів КСД.
Чтиво на карантині
Мені цікаво про що пишуть інші письменники, який стиль письма домінує. Не можу сказати, що я кимось особливо захоплююсь, але власну думку про багатьох знаних письменників маю через їхню творчість. Письменник «як дише – так і пише». Відколи почався карантин, то вже перечитала чимало поетичних збірок наших членів літературного об’єднання, до яких раніше не могла взятися. Прочитавши збірку від початку до кінця, уважний читач може скласти біографію автора, вгадати його уподобання і захоплення. Іноді читаю зарубіжних письменників, але завжди виникає думка: «нам би їхні проблеми!».
Творчі плани
Маю цікавий сюжет для нового роману на дуже актуальну тему, але це все попереду. Надіюся, що коронавірус не вплине на мою творчість…
Залишити коментар